У Франції, в Європі її «селянське мистецтво» мало кого цікавило, власники галерей збайдужіли до робіт Серебрякової, і лише самовіддане служіння мистецтву, друзі і шанувальники тримали її «на плаву». Вона багато малювала, роботи були досконалими, портрети вдавалися на славу, але хотілося іншого, хотілося вільних просторів втраченої батьківщини…
В 1928 році доля в особі відомого бельгійського мецената Броуера подарувала їй шанс, і вона вирушила до екзотичної Африки у своє перше творче «відрядження». Марокко настільки вразило її, що вона із захватом почала малювати портрети, міські етюди, пейзажі, забуваючи про їжу і витрачаючи і без того невеликий запас грошей на чорношкірих «моделей» , розраховуючись останніми грошима за право писати портрети незнайомок, простих рибалок, людей на ринку або випадкових перехожих. Бербери, араби, мавританці, метиси і мулати – усі стали персонажами художниці, що знову знайшла себе. Наприкінці 1932 року Серебрякова вдруге їде в Марокко, і вже набагато впевненіше почуває себе в стародавніх містах: Марракеші, Фесі, Касабланці. 300 ескізів і мальованих портретів лише за 2,5 місяці!
Це був справжній ренесанс Зінаїди Серебрякової після Нескучного!
Під час фотоекспедиції до Марокко в 2018 році вдалося встановити три місця в Марракеші, де писала свої роботи художниця. Минуло без малого сто років, але все залишилося майже незмінним у вирі Вічності. Африканський період у творчості Зінаїди Серебрякової був воістину плідний, як і за 10-20 років до цього на Слобожанщині.
Виставка світлин налічує понад 60 робіт, знятих в березні-квітні 2018 року в містах Марокко, де творила Зінаїда Серебрякова в 1928/1929 і 1932/33 роках, а також у стародавніх Рабаті, Шефшауені, Азру, Волюбілісі, Варзазаті, Ес-Сувейрі.
Наша виставка - подарунок харківцям і гостям міста, шанувальникам мистецтва і любителям подорожей, готовим відкривати нові горизонти