Однак частіше траплялось не так. Коли при створенні колгоспу сім’ю Бондаренків із села Загризове Шевченківського району примусили здати разом з худобою корову і телицю, батьки повмирали, а діти осиротіли. «Я залишилася жити з двома старшими сестрами, які працювали в колгоспі. Щоб вижити, зривали листя з дерев, шукали жолуді та збирали з городу качани кукурудзи, які їли сирими», — споминала Марія Курдемон.
«Якось прийшли до нас “буксири”... коли нічого не знайшли, то вирішили забрати корову. Тоді мама стала навколішки, і обхопила за ноги одного з “буксирів” і стала благати, щоб не забрали корову. «Пожалійте не мене, а дітей», — так казала мама. Розлючені дядьки вийшли з хати. У дворі у нас була невеличка собачка і гавкала на них. Так один вихватив свій наган і вбив нашу собачку», — все ж полишивши корову, розповіла жителька села Червоний Шахтар Ізюмського району Ганна Мустафіна.
Весною 1933 року з початком польових робіт за рішенням районних партійних комітетів усуспільнених корів запрягли в плуги і відправили на оранку. Не вдаючись до подробиць, влада з гордістю повідомила про подію фотознімками у центральних республіканських газетах України. За кадром залишились «ефективні» розпорядження, викладені у документах партійними функціонерами, які керували засівом. «Партосередкам негайно вжити заходів до навчання корів різним дворовим роботам у колгоспах. Негайно перевірити та забезпечити корів ярмами», вказувалось колгоспникам і сільгоспробітникам рішенням бюро КП(б)У одного з районів Харківської області. Партійний орган застеріг від недооцінки корів як додаткової тяглової сили і вимагав долучити до польових робіт худобу з приватних подвір’їв, закріпивши за нею власників.
Причини, які призвели до дресирування корів, у документах не були вказані.
Фото: Колона корів радгоспу імені Сталіна Харківського району, запряжена для спробного виїзду в поле. Газета «Вісті ВУЦВК», березень 1933 року.
Ігор Шуйський
