Барвінкова Стінка на полотнах Івана Плиса

7 червня виповниться 120 років від дня народження українського художника, краєзнавця, засновника Барвінківського краєзнавчого музею Івана Олексійовича Плиса (1906–1982).

Іван Плис народився 1906 р. у заможній селянській родині у с. Барвінкове Ізюмського повіту Харківської губернії. Навчався у двокласній церковно–парафіяльній школі, потім у Барвінківському комерційному училищі. Вищу освіту здобув у Харківському художньому інституті.

З раннього віку хлопець цікавився козацькою історією краю. Збирав предмети старовини, ретельно вивчав культуру і побут Слобідської України. Юнацьке захоплення переросло в послідовний відбір документів і матеріалів, які стосувалися минулого його «малої батьківщини».

Барвінківщина має давню історію. Долина річки Сухий Торець була заселена царськими скіфами, які залишили по собі багаті пам’ятками насипні кургани. Пройшли степами войовничі кочівники печеніги. Слобода Барвінкова Стінка була заснована 1651–1653 рр. козаками на чолі з отаманом Іваном Барвінком. На Чумацькій горі вони звели дерев’яну фортецю, з якої оглядали підходи та дороги. Барвінківці завжди мужньо протистояли ворогу і вміли проявити козацький характер. На початку ХVІІІ ст. місцеві козаки підтримали гетьмана Івана Мазепу у його протистоянні з Москвою. У місті побував російський цар Петро І, який намагався вмовити барвінківців перейти на його бік, але отримав категоричну відмову. Тож з поразкою гетьмана російські війська знищили Барвінкове, разом із багатьма іншими козацькими поселеннями. Відновлена 1760 р. слобода невдовзі стала центром Барвінкостінківської паланки Війська Запорозького. Після ліквідації Запорозької Січі 1775 р. значна частина мешканців під проводом нащадка роду Барвінків оселилася на Кубані й там заснували станицю. Барвінкова Стінка ж стала казенною слободою. У 1786 р., коли проїздом до Криму цариця Катерина ІІ відвідала місцеву церкву, вхід до якої жінкам був недозволений, козаки будівлю спалили.

Знавець козацького духу художник Анатолій Базилевич

У червні виповниться 100 років від дня народження українського графіка, народного художника України Анатолія Дмитровича Базилевича (1926–2005). З іменем цього майстра книжкових ілюстрацій до видатних творів української літературної класики часто пов’язують досягнення книговидавництва на теренах України у другій половині XX століття.

Народився Анатолій Базилевич 7 червня 1926 р. на Поділлі, у м. Жмеринка на Вінниччині. У 1933 р. сім’я переїхала до м. Маріуполя, де батько працював технологом на заводі, а згодом викладав у Маріупольському металургійному інституті.

Ще дитиною Анатолій виявив художні здібності й почав відвідувати художню студію. Одного разу він так вразив свого педагога з живопису Костянтина Бендрика, точно скопіювавши картину Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану», що той передав твір школяра до експозиції міської виставки.

У Другу світову війну родину Базилевичів примусово вивезли до Німеччини. Після повернення до Маріуполя, Анатолій працював художником–оформлювачем на металургійному заводі. У школі робітничої молоді отримав атестат про середню освіту.

Вищу освіту Анатолій Базилевич здобував у Харківському художньому інституті, навчаючись у відомих українських художників Йосипа Дайца, Адольфа Страхова, Григорія Бондаренка. У Харківському книжково–газетному видавництві на поліграфічний фабриці по вулиці Сумській, 13, у 1951 р. була надрукована перша книжка, оформлена А. Базилевичем. Це були «Байки» Геннадія Брежньова. Дипломною роботою молодого графіка стали його ілюстрації, виконані до книги українського літератора Ігоря Муратова «Буковинська повість» (1951).

Видатний науковець та винахідник академік Кирило Синельников

29 травня виповнилося 125 років від дня народження Кирила Дмитровича Синельникова (1901–1966), українського фізика, керівника лабораторії ядерної фізики (1930–1944) та директора (1944–1965) Фізико–технічного інституту АН УРСР у Харкові.

Заслужений діяч науки України, академік АН України Кирило Синельников є одним з основоположників сучасної ядерної прискорювальної техніки, засновником харківської школи фізиків–ядерників. У 1930–1942 рр. очолював відділ фізики ядра Харківського фізико–технічного інституту, водночас викладав у Харківському механіко–машинобудівному інституті. Від 1935 р. в Харківському університеті очолював кафедри електронних та іонних процесів, експериментальної фізики; сприяв появі та розвитку нових спеціальностей, на основі яких було створено кафедри фізичної оптики та фізики плазми; ініціював організацію фізико–технічного факультету. Автор наукових праць із питань ядерної фізики, техніки високого вакууму, фізики твердого тіла, плазми, фізичного матеріалознавства, термоядерного синтезу.

Він народився 1901 р. в родині земського лікаря в повітовому місті Павлограді Катеринославської губернії. У сім’ї Синельникових було четверо дітей: сини Федір, Іван, Кирило і дочка Марина. Майбутній вчений отримав домашню початкову освіту. З 1912 р. успішно навчався в Павлоградській гімназії. З перших кроків навчання у юнака формувався характер експериментатора. Він захопився природничими науками. Багато читав, самостійно збагачував свої знання з фізики і розвивав їх на практиці. Створював навчальне приладдя та наукові пристрої, демонструючи однокласникам неабиякі навички та вміння. Водночас Кирило був різносторонньо розвиненим юнаком. Він навчався грі на роялі, змагався в тенісі, шахах, крокеті.

Харківському медичному товариству 165 років

Одній з найстаріших та найавторитетніших професійних громадських організацій лікарів в Україні виповнилося 165 років. Харківське медичне товариство завжди відіграло вагому роль у розвитку науки та практичних методів лікування, вихованні наукових кадрів, популяризації медичних знань.

Історія товариства починалась у вересні 1860 р., коли відомий харківський хірург Вільгельм Федорович Грубе запропонував колегам його заснувати. Пропозиція була підтримана громадськістю. І вже за пів року ініціаторами були отримані потрібні дозволи, оформлений устав. Перше засідання товариства, яке поклало початок його роботі, відбулось 27 травня 1861 р.

Першим головою Харківського медичного товариства був обраний лікар, етнограф, письменник чеського походження Вілем Душан Лямбль. Досвідчений вчений, випускник Празького університету, вимушено прибув до Харкова, рятуючись від політичної реакції після поразки революції в Австро–Угорській імперії. Історик Дмитро Багалій назвав професора «найвидатнішим представником науки анатомії в Харківському університеті, який мав європейську популярність ще до призначення його професором в Харкові». Він двічі очолював товариство у 1861–1863, 1867–1868 рр. Його наступником став згаданий професор В.Ф. Грубе, який працював на цій посаді 22 роки.