Життєвий і бойовий шлях Героя України Олега Фадєєнка
9 травня цього року мало виповнитися 30 років від дня народження військовослужбовця, учасника російсько–української війни, Героя України Олега Віталійовича Фадєєнка (1996–2023). У 2014 р. він добровольцем став на захист України. Створив окремий взвод розвідки HATRED. Один з найефективніших у складі 3–ї окремої штурмової бригади.
Молодший лейтенант О. Фадєєнко з позивним «Малиш» брав участь у багатьох військових операціях, за які був нагороджений медаллю за оборону Харкова, орденом «За мужність» ІІІ ступеню, низкою бойових медалей та відзнак від ГУР МО та ЗСУ. На початку липня 2023 р. при виконанні бойового завдання на Бахмутському напрямку Герой загинув від осколкового поранення в серце. Рідні, друзі, земляки, побратими вшановують пам’ять загиблого Героя України Олега Фадєєнка.
Олег Віталійович народився 9 травня 1996 р. у м. Первомайському (нині Златопіль) Харківської області. Батько Олега, службовець пожежної охорони й учасник змагань з прикладних видів спорту, у дитинстві передав це захоплення хлопцеві. Виховання сина сильним і витривалим цілком підтримав дідусь, ветеран прикордонних військ.
У молодших класах школи Олег почав успішно займатися боксом. Виборював перемоги на змаганнях у Харкові, ставав призером чемпіонатів всеукраїнського рівня. Юнак намагався спробувати себе у різних видах спорту. Опанував паверліфтинг, універсальний повноконтактний бій, джиу–джитсу, кросфіт, греплінг та змішані єдиноборства. У багатьох дисциплінах ставав чемпіоном України в різних вагових категоріях, зокрема і на престижному турнірі ADCC. Зрозуміло, захоплення спортом визначило вибір професії. У 2018 р. Олег Фадєєнко закінчив Харківську державну академію фізичної культури за спеціальністю «фізична терапія».
8 травня — День пам’яті та перемоги над нацизмом.
8 травня — День пам’яті та перемоги над нацизмом. Сьогодні ми вшановуємо пам’ять полеглих воїнів-визволителів Другої світової війни та жертв нацистського терору. Це одна з трагічних сторінок в історії людства і України зокрема. Перемога дісталася надзвичайно дорогою ціною, ціною в мільйони загиблих наших співвітчизників, сплюндрованих міст і сіл та поколінь, які виросли без батьків. Наша земля була ареною запеклих боїв, окупації, масових розстрілів. Українці героїчно боролися з ворогом у підпіллі, на фронтах і в тилу, у складі партизанських загонів. За підрахунками істориків, у лавах Червоної армії воювало від 6 до 7 мільйонів вихідців з України — майже чверть усього особового складу армії. Вони брали участь у ключових боях на території України: танкова битва в р-ні Дубно-Луцьк-Броди, оборона Києва, Одеси і Севастополя, бої за Харків і Дніпро, Корсунь-Шевченківська та Карпатсько-Ужгородська операції. Українці визволяли Європу та штурмували Берлін. На думку науковців, у війні наша країна втратила близько 8—10 мільйонів осіб. Український інститут національної пам’яті наводить цифру прямих втрат — понад 9 мільйонів осіб. Серед них — понад 3 мільйони полягли на фронтах, а решта — жертви цивільного населення, яке померло від масових страт, Голокосту, примусового вивезення до Німеччини. Оцінки істориків різняться через недосконалість обліку особового складу, знищення документів у критичній обстановці, відсутність точних архівів та відомостей про тих, хто опинився в полоні. Крім того, радянська влада навмисно приховувала реальну статистику, щоб не підкреслювати та знецінювати внесок українського народу в перемогу.
Народний артист України Микола Коваль
Народний артист України Микола Коваль
9 травня виповниться 80 років від дня народження українського співака, народного артиста України (1999), соліста Харківського театру опери та балету ім. М. Лисенка (1975–2018), педагога Миколи Петровича Коваля (1946–2018). Харківський глядач запам’ятав його яскраве виконання класичних оперних партій.
Микола Коваль народився 9 травня 1946 р. в с. Верхосулка Білопільського району Сумської області. До Харківського театру опери та балету ім. М. Лисенка потрапив у 1975 р. ще за навчання у Харківському інституті мистецтв. Молодому виконавцю не відразу довірили головні партії. Провідним його наставником став український оперний співак та вокальний педагог, народний артист СРСР, соліст опери Микола Федорович Манойло. Досконало володіючи баритоном, він першим відчув співочий потенціал в молодому колезі і потроху став передавати М. Ковалю свій репертуар: всесвітньо відомі партії Князя Ігоря, Скарпіа, Ріголетто, Амонасро, Тоніо. Партії, які вважаються вершинними в світовому оперному мистецтві.
Микола Коваль завоював право вважатися голосом харківської опери. Його мужній, соковитий баритон звучав зі сцен Німеччини, Франції, Іспанії, Нідерландів. Спеціально для цього виконавця харківський композитор Віталій Губаренко написав оперу «Сват мимоволі» за мотивами п’єси Г. Квітки–Основ’яненка «Шельменко–денщик» (1985). І ліричну оперу «Пам’ятай мене» про кохання радянського солдата Петра та німецької дівчини Інги. Твір, який через радянську цензуру композитор вимушений був «доробляти» і «вдосконалювати».
Прекрасно співав Микола Коваль і популярні твори українських композиторів, народні пісні. Він був справжнім продовжувачем традицій корифеїв харківської сцени, улюбленцем публіки. У 1999 р. співак був відзначений званням народного артиста України.
Шевченкіана репресованого митця Георгія Магмедова
Шевченкіана репресованого митця Георгія Магмедова
Виповнилося 105 років від дня народження заслуженого художника України, який працював у станковому живопису і графіці, Георгія Івановича Магмедова (Мегмедова) (1921–2001). У студентські роки художник був репресований. А повернувшись до творчості, значну її частину присвятив створенню художніх творів, присвячених жанрово–історичним темам, висвітленню образу Тараса Шевченка.
Народився Георгій 6 травня 1921 р. на узбережжі Західного Кавказу у м. Сочі Чорноморської губернії в родині обрусілих греків Мегмедових. З дитинства захоплювався малюванням. З переїздом сім’ї у Харків Георгій здобував освіту в Харківському художньому училищі. З 1936 р. вчився у випускника Празької академії образотворчих мистецтв Володимира Кобринського — колишнього політемігранта, заарештованого і страченого НКВС восени 1937 р. Після чого Г. Мегмедов навчався у відомого педагога Михайла Дерегуса.
Як згадувала племінниця художника Лідія Завальна, політичні репресії захопили й студентів, адже серед велелюдної громади молоді точно були сексоти НКВС. Жовтневого вечора 1940 р. Георгій з двома товаришами готували стінгазету. А вранці їх заарештували. Один зі звинувачених під примусом не витримав морального, фізичного тиску і «визнав провину», що визначило долі «спільників».
Харківським обласним судом 5 березня 1941 р. Георгій Мегмедов був засуджений на 8 років позбавлення волі у віддалених таборах з пораженням у правах на 3 роки. Звинувачення було «хитким», на суді частина свідків не підтвердила події «злочину». Та й часи «єжовщини» минули. Тому ухвалою Верховного Суду УРСР від 8 травня 1941 р. термін покарання було скорочено до 5 років позбавлення волі з обмеженням прав на 3 роки. На час розгляду апеляції Мегмедов залишався в Харкові, у холодногірській в’язниці.
Творчі пошуки українського авангардиста Георгія Цапка
У травні виповниться 130 років від дня народження українського художника театру, живописця, графіка Георгія Антоновича Цапка (1896–1971). Митця вважають одним із найбільш відомих художників міжвоєнного періоду у Харкові.
Він харків’янин. Батько, Антон Андрійович, мешкав за адресою вулиця Усівська, 10, неподалік від залізничного вокзалу і певно працював на залізниці. Народився Георгій 1 (2) травня 1896 р. Навчався в Харківському художньому училищі (1914–1918) у видатних майстрів Ладіслава Тракала, Гаврила Горєлова, Михайла Пестрикова. Їх знання та авторитет, а також дружба з однокашниками — яскравими представниками українського авангарду, вплинули на формування художника.
На завершальний, 1917–1918 навчальний рік, припала енергійна мистецька діяльність Георгія. Разом з однодумцями Борисом Косаревим, Володимиром Бобрицьким, Володимиром Дьяковим, Миколою Калмиковим, Миколою Міщенком, Болеславом–Ярославом Цибісом молодий художник оголосив про створення творчого кубофутуристичного угруповання «Спілка Семи». Трохи пізніше до новітніх творчих проєктів харківської художньої молоді завзято долучилися Василь Єрмілов, Олександр Гладков, Мане–Кац. Перша «Виставка Семи» відбулась у стінах alma mater у грудні 1917 — січні 1918 р. У Харкові був опублікований збірник–альбом «Семь плюс три» з репродукціями картин.
Роботи молодих художників набули популярності, а їх автори притягнули до себе увагу громадськості. Георгію Цапку та Борису Косареву замовили художні розписи та декорування центрального залу іподрому, фойє харківського цирку, інтер’єрів кабаре «Дім Артиста», яке відкрилось у цокольному поверсі Будинку «Саламандра».
ЦЕ НЕ ПРОСТО БІСЕР — ЦЕ МИСТЕЦТВО
ЦЕ НЕ ПРОСТО БІСЕР — ЦЕ МИСТЕЦТВО
Вперше у Харкові виставка «Творчі серця: Світ бісеру» від спільноти майстринь Слобожанщини «Творчі серця».
Ця виставка — про більше, ніж прикраси. Це про ідею, яка народилась тут, у Харкові, у прифронтовому місті під час війни. Саме в цей непростий час творчість стала опорою, а бісер — способом зберігати внутрішній баланс, красу і світло всередині. Багато майстринь нашої спільноти об’єднані любов’ю до бісеру. І сьогодні це вже не просто хобі — це сучасне мистецтво, яке говорить мовою деталей, форми і відчуттів. Бісер став частиною нашого життя — у прикрасах, образах, настрої. Він поруч із нами і допомагає відчувати себе красивими, живими, справжніми. Також ми прагнемо познайомити відвідувачів із напрямом бісеру як сучасного мистецтва, показати різноманіття технік і форм та розповісти про актуальні прикраси з бісеру — їхні стилі, назви й можливості поєднання в образі. Ця виставка — про сучасний бісер, про жінок, які творять навіть у складні часи, про красу, яка не зникає, а стає ще глибшою.
Нашу виставку можна відвідати в ІВЦ «Бузок», вул. Сумська, 25.
? 2–9 травня
? 10:00–18:00 (понеділок — вихідний)
Ми щиро вдячні кожному відвідувачу за підтримку нашої ручної праці. І маємо надію, що ця виставка стане доброю традицією для Харкова. Будемо раді бачити вас і на наших наступних виставках handmade від спільноти «Творчі серця». До нових творчих зустрічей.
Лауреат Нобелівської премії Саймон Кузнець
Лауреат Нобелівської премії Саймон Кузнець
Виповнилося 125 років від дня народження українського і американського економіста, лауреата Нобелівської премії Семена Кузнеця (Саймона Сміта) (1901–1985). Відомий науковець і громадянин Сполучених Штатів, роботи якого вирізнялись аналітичністю і струнким викладенням економічної теорії та історії. Вчений був першим дослідником нової для того часу галузі економіки — вивчення національного доходу. Він увійшов в історію економічної науки як дослідник проблем, пов’язаних з національним доходом, економічними циклами та економічним зростанням. Також він став творцем теорії будівельних циклів — коливань тривалістю у 18–25 років, поєднаних з періодичним масовим оновленням житла новим поколінням. Вивчаючи особливості демографічних процесів, С. Кузнець відкрив закономірність динаміки цього явища та ряд важливих законів розвитку світової економіки. Ввів і закріпив терміни економічної науки «Закон Кузнеця», «Великий маятник», «Гіпотеза Кузнеця».
Семен Абрамович Кузнець народився 30 квітня 1901 р. в м. Пінську, повітовому центрі Мінської губернії (сучасна територія Білорусі). Через загрози Першої світової війни сім’я Кузнеця виїхала в глиб імперії. Деякий час Семен з матір’ю і двома братами проживали в Рівному, Києві. Зупинка сім’ї в Харкові обернулася шестирічним перебуванням в місті у 1915–1922 рр. Родина оселилась на розі Благовіщенської та Дмитрівської вулиць у приміщенні, відведеному біженцям. У 1915–1917 рр. юнак досить успішно навчався у Другому Харківському реальному училищі. У свідоцтві С.А. Кузнеця про завершення навчання проставлені вісім «п’ятірок», п’ять «четвірок». Вдало склавши іспити за вищий додатковий клас, отримав омріяне право здобувати освіту у вищому навчальному закладі. Місцем навчання Семен Кузнець обрав нещодавно відкритий Харківський комерційний інститут, розташований у побудованому в 1916 р. за проєктом О.М. Бекетова навчальному корпусі по вулиці Єпархіальній (нині Алчевських).
Засновник наукових шкіл академік Георгій Проскура
Засновник наукових шкіл академік Георгій Проскура
28 квітня виповнилось 150 років від дня народження видатного українського вченого у галузі гідродинаміки, гідромашинобудування та авіабудування, академіка Георгія Федоровича Проскури (1876–1958). Його плідна багаторічна наукова та організаторська робота заклала міцний фундамент для розвитку наукових шкіл Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» (НТУ «ХПІ»), Національного аерокосмічного університету «Харківський авіаційний інститут» та Інституту проблем машинобудування Національної академії наук України.
Георгій Проскура народився 28 квітня (хоча в анкетах наводив дату переважно за старим стилем — 16 квітня) 1876 р. у місті Смілі Черкаського повіту Київської губернії (нині Черкаська область). Батько, Федір Андрійович, працював розпорядником робіт на шкірообробному заводі. Марія Василівна, мати Георгія, працювала вдома. У багатодітній родини, яка виховувала семеро дітей, коштів вистачало лише на суто необхідне. Тому тільки найбільш обдарований — Георгій, по закінченню Єлисаветградського реального училища (1895), продовжив навчання в Московському вищому технічному училищі (МВТУ). Таланти Г. Проскури оцінив директор Харківського технологічного інституту (ХТІ) Д.С. Зернов, який був присутнім на випускних іспитах МВТУ в 1901 р. та запросив молодого інженера–механіка на роботу до Харкова.
В ХТІ Г.Ф. Проскура проводив лабораторні заняття з опору матеріалів, випробування газових двигунів. Потім удосконалював здобуті знання як стипендіат Міністерства народної освіти, кандидат на підготовку до професорського звання, у дворічному науковому відрядженні в лабораторії професора Пражиля у Цюріхському політехнічному інституті у Швейцарії (1902–1904). Повернувшись до Харкова, він продовжив працювати на кафедрі теоретичної механіки ХТІ викладачем креслення та керівником курсових проєктів з конструкції гідромашин, вантажопідіймальних кранів парових машин та водяних турбін.
Чорнобиль: уроки історії, виклики війни.
До 40–х роковин Чорнобильської катастрофи
Аварія на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 р. є найбільшою техногенною катастрофою в історії людства, яка за Міжнародною шкалою ядерних подій одержала максимальний бал — 7. Негативні наслідки масштабної трагедії вражають. Їх відчули на собі громадяни багатьох країн. Вибух забруднив радіоактивними опадами понад 200 тис. кв. км території Європи. В Україні це 42 тис. кв. км. у 18 областях, що становить 9% від загальної площі. Ліквідація наслідків аварії, які несуть загрозу майбутнім поколінням, досі залишається актуальним викликом людству.
У забрудненому довкіллі після аварії було виявлено 76 радіонуклідів, у тому числі ізотопи йоду, стронцій та радон. Українські вчені разом з американськими колегами дослідили, що 13,5 тисяч дітей у результаті трагедії на ЧАЕС зазнали опромінення щитовидної залози, наслідки якого спостерігаються і досі. Найбільш поширеним був рак щитовидної залози у дітей від нуля до дев’яти років. Епідеміологічно було доведено, що цей тип раку — наслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Кількість випадків злоякісних новоутворень щитовидної залози в дітей збільшилася у п’ять–вісім, а в деяких районах до десяти разів. Отже, станом на 1 січня 2026 р., в Україні статус постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи мали понад 1 мільйон і 460 тисяч людей, зокрема 1545 дітей. Доведено, що не тільки певні форми раку, але й інші захворювання можуть бути результатом опромінення. Такі, як судинні, кардіологічні, гастроентерологічні хвороби.