Тому цілком справедливо в 1918 р. Д.М. Ревуцького одним із перших запросили викладати у новоствореному Музично–драматичного інституті ім. М. Лисенка. На театральному факультеті упродовж тринадцяти років він викладав орфоепію, створив перший український театральний підручник «Живе слово. Теорія виразного читання». З 1923 р. професор, Д. Ревуцький ввів авторський курс історії пісні. Здійснював ґрунтовні наукові дослідження, займався популяризацією народної творчості, проводив активну просвітницьку діяльність як інтерпретатор та виконавець українських дум.

Від 1919 р. почалась плідна видавнича діяльність Д. Ревуцького. У київському видавництві «Час» вийшла друком науково–популярна книга «Українські думи та історичні пісні». Згодом побачили світ його монографія «Гулак–Артемовський та його комічна опера «Запорожець за Дунаєм»; книга «Шевченко і народна пісня»; три випуски антології українських народних пісень «Золоті ключі»; опубліковані в «Етнографічному віснику» статті про Миколу Лисенка, включаючи його «Автобіографії». Мистецтвознавець вміло поєднав наукову роботу з громадською. Разом з Климентом Квіткою був одним із організаторів етнографічної комісії при Всеукраїнській Академії наук (1922), від якої бере початок Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Рильського. В 1921 р. був одним із засновників Музичного товариства ім. М. Леонтовича. Займався перекладацькою та видавничою роботою.

Сучасникам Дмитро Миколайович запам’ятався щирою та відкритою людиною, закоханою в українську пісню. Інтерес до народної творчості зблизив його з сім’єю видатного маляра Василя Кричевського. «Дмитро Миколайович залюбки співав, буваючи в нас», згадував Вадим Павловський, пасинок художника. «Голос він мав не сильний, але надзвичайно виразно володів ним і захоплював та глибоко зворушував усіх слухачів виконанням українських народних пісень, а особливо — дум та історичних пісень. Він часто виконував їх у нас, акомпануючи собі на піаніно». Особливо йому вдавалося розкритися в компанії однодумців, поціновувачів пісні. «Пригадую, як був у нас Дмитро Миколайович на початку березня 1924 р., коли в нашій хаті зібралося кілька давніх знайомих Михайла Грушевського — Данило Щербаківський, Кость Левицький і ще дехто, щоб привітати його з дружиною по повороті з еміґрації до Києва. Співав Дмитро Ревуцький і тоді — якусь думу, чи не «Невільницький плач», — яка справила дуже сильне враження на обох Грушевських».

Дмитро Миколайович Ревуцький мав багато знайомих у науковому середовищі. Його давнім другом був професор історії народного мистецтва в Українській державній Академії Мистецтв і в Художньому інституті, завідувач відділу народного мистецтва Всеукраїнського історичного музею ім. Шевченка Данило Щербаківський. Вони сприятелювалися ще на початках педагогічної роботи, коли одночасно викладали в Сьомій київській гімназії та в Другому реальному училищі. У червні 1927 р. доведений до відчаю Данило Щербаківський вкоротив собі віку, втративши підтримку громадськості у справі свого життя, а саме захисту від пограбування та знищення пам’яток української культури. Дмитро Миколайович довго й глибоко переживав його самогубство. Втім, проукраїнська позиція самого Ревуцького стала приводом до злочинного переслідування науковця. Звинувачений у «буржуазному націоналізмі», видатний мистецтвознавець у 1930–ті рр. зазнав гонінь і цькування. На початку Другої світової війни в нього стався інсульт, зумовлений пропажою майже завершеної книжки про українських кобзарів. Знесилений хворобою, він разом з дружиною залишився в окупованому Києві. 29 грудня 1941 р. подружжя трагічно загинуло під час вчинення нападу на квартиру. На голові професора, яка покоїлась на робочому столі поверх листів рукопису монографії про Миколу Лисенка, експерт порахував 34 сліди від ударів молотком. Фахівці зійшлись на тому, що напад на Ревуцьких мав політичний мотив.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. Дмитро Миколайович Ревуцький (1881–1941).
2. Дмитро та Левко Ревуцькі, учні Прилуцької гімназії, 1899 р. Український інтернет–журнал «Музика».
3. Дмитро Ревуцький у національному вбранні.
4. Обкладинка книги Д. Ревуцького «Українські думи та пісні історичні». Київ, «Час», 1919 р. Вікіпедія.

5 Екслібрис бібліотеки Дм. Ревуцького роботи Василя Кричевського (1929). Власник зібрання зображений у вигляді козака–бандуриста на історичному тлі поміж символами двох світів з найдавніших дум — селянською хатою й козаком зі списом верхи та мечетями й мінаретами турецького Царгороду. На бандурі козака виписаний вислів про співця Бояна із «Слова про Ігорів похід»: «Свивая славию оба польї сего времени».

6. Дмитро Ревуцький мав дружні та професійні взаємини з Данилом Щербаківським. На груповому фото українських науковців, зробленому в 1926 р. на території Всеукраїнського музейного містечка, стоять третій ліворуч Дмитро Ревуцький; шостий — Данило Щербаківський. Сайт «Національний заповідник Києво–Печерська лавра».