Отож мистецький авангард став модним і зацікавив не тільки любителів малярства. Професійна дискусія розгорнулась на сторінках харківських друкованих видань. Прискіпливо до творчості новоявлених кубофутуристів поставився професор Харківського університету, відомий учений–візантолог, мистецтвознавець Федір Іванович Шміт. З висоти свого досвіду, педагог і теоретик мистецтва назвав молодих художників «провінційними модниками». Проте рівень дискусії, висвітленої на сторінках харківського журналу «Колосья», був цілком пристойним. Виправдовуючись, учасники «Спілки Семи» заявили про свої творчі завдання. «Ми не боїмося того, що запізнилися з модою, ми боїмося тільки — чи встигнемо переробити величезний художній досвід Заходу і Сходу у власні досягнення».

І схоже в цьому думки знаного професора та молодих художників–початківців зійшлися. У статті «Революція та мистецтво», опублікованій у журналі Всеукраїнського відділу мистецтв комітету народної освіти «Сборник нового искусства», професор Шміт заявив: «Художникам ХХ століття будуть заздрити нащадки, що їм пощастило жити у такий час». По суті, мистецтвознавець підтримав обдаровану молодь у її роботі.

Історія «Спілки Семи» виявилась нетривалою. Життя, яке вирувало довкола, розірвало дружні зв’язки колишніх «спілчан», розкидавши їх в різні боки. Побоюючись непередбачуваності подій від частої зміни влади, а відтак політичних репресій, полишили місто М. Калмиков, Б. Цибіс і Б. Косарев. У південному напрямку, до Криму виїхав Георгій Цапок.

У творчий коловорот художник поринув у Харкові на початку 1920–х рр. Його ім’я зустрічається серед засновників ЛЕФу — об’єднання «Лівий фронт мистецтв», яке згуртувало майстрів лівого мистецтва в Україні: Г. Цапка, О. Хвостова, М. Міщенка, Б. Косирева, В. Єрмилова, Г. Бондаренка. Взимку 1923 р. Георгій Цапок очолив «Декоративно–виробничу майстерню», що згуртувала художників–конструктивістів.

У 1920–1930 рр. Г. Цапок багато працював як сценограф театрів Харкова, Києва, Дніпра. Художник оформлював вистави Харківського театру оперети «Дама з камеліями» Олександра Дюма, «Перікола» Жака Оффенбаха; Першого українського театру для дітей та юнацтва — «Одруження» Миколи Гоголя; Харківського Червонозаводського державного українського драматичного театру — «Хуртовина» Д. Щоголіва. У 1939–1946 рр.  він — головний декоратор Харківського російського театру.

Вдалим став творчий досвід митця в книжковій графіці. У 1929 р. в Державному видавництві України в Харкові була опублікована оформлена Г. Цапком книга Юрія Смолича «Неділі і понеділки».

Він учасник 24 художніх виставок, у тому числі в таких визнаних центрах мистецтва, як Париж, Нью–Йорк, Токіо, Кельн. Персональна виставка Георгія Цапка відбулась у 1961 р.

Помер Г.А. Цапок у Харкові 21 червня 1971 р. Роботи художника зберігаються в приватних колекціях і музейних зібраннях України.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. Георгій Антонович Цапок (1896–1971). Вікіпедія.
2. Будівля Харківському художньому училища. Фото С.А. Таранушенка, м. Харків, 1914 р.
3. Виконаний олівцем малюнок Георгія Цапка «М–г Аззо», для збірника–альбому «Семь плюс три» та опублікований на сторінках журналу «Сборник нового искусства». м. Харків, 1919 р. «Kobzar».
4. Обкладинка альбому «Семь плюс три». м. Харків, 1919 р.
5. Ескіз декорації Г. Цапка до опери М. Вериківського «Наймичка». 1945р.