Особливе місце у цьому історичному переліку займає документ, який мав назву «Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького» гетьмана Пилипа Орлика. Документ, нині знаний як перша українська Конституція, був ухвалений 5 (16) квітня 1710 р. У цьому суспільному договорі були чітко розписані відносини гетьмана і козацької старшини, основи державного устрою України. Очевидне новаторство політичної думки автора полягало в тому, що документ вперше зафіксував поділ трьох гілок влади: виконавчої, законодавчої і судової. Перша українська Конституція, як і вся державницька спадщина П. Орлика, свідчать про політичну зрілість української нації. Цей документ є визначною історичною пам’яткою української та європейської політичної думки XVIII століття. Закладені в першу конституцію ідеї стали основою для подальших теоретичних пошуків українських політичних мислителів державників, розвитку українського конституціоналізму нової і новітньої доби.

Нові проєкти конституційного устрою майбутньої української держави у ХІХ – на початку ХХ сторіччя належали відомим українським вченим, громадським діячам Георгію Андрузькому, Михайлу Драгоманову, Станіславу Дністрянському, Миколі Міхновському, Михайлу Грушевському.

У вересні 1905 р. в першому номері часопису Української народної партії «Самостійна Україна» був опублікований проєкт Конституції під назвою «Основний Закон «Самостійної України» — спілки народу українського», який передбачав цілковиту самостійність України. У травні того ж року Михайло Грушевський у статті «Конституційне питання і українство в Росії» акцентував увагу на важливості питання конституційного будівництва в Україні. Активну законодавчу ініціативу зі створення Конституції академік М. Грушевський запропонував українцям у 1918 р. на чолі Української Центральної Ради.

Конституція Української Народної Республіки, а саме Статут про державний устрій, права і вільності УНР був прийнятий Українською Центральною Радою 29 квітня 1918 р. Державотворчий документ був заснований на наукових академічних засадах. Конституція проголосила Українську Народну Республіку суверенною демократичною парламентською державою з розподілом державної влади на законодавчу (Всенародні Збори), виконавчу (Рада Народних Міністрів) та судову (Генеральний Суд). Вона запровадила та здійснила правове регулювання новітніх для тогочасної української правової системи принципів, зокрема, визнання народу основним джерелом влади, децентралізації влади, принципу рівності політичних і громадянських прав.

Втілити проголошені принципи у ХХ сторіччі українцям завадили буремні політичні події на території України. Чотири Конституції УСРР/УРСР 1919, 1929, 1937 і 1978 рр. мали декларативний характер, слугували формальним прикриттям колоніального становища України у складі СРСР.

Результатом новітнього конституційного процесу було ухвалення Верховною Радою України 28 червня 1996 р. Основного Закону, який закріпив правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність. Це стало важливим кроком у забезпеченні прав людини та громадянина, сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету нашої країни на світовій арені. Ухвалення Конституції України є важливим кроком з утвердження державності, який має величезне політичне та правове значення для розвитку української політичної нації та громадянського суспільства. В пам’ять про цю доленосну подію щорічно відзначається державне свято — День Конституції України.

«Верховна рада України від імені Українського народу — громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України та підтверджуючи європейську ідентичність Української народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосування, приймає цю Конституцію — Основний Закон України», проголошено в документі 1996 р.

Головним завданням сьогодення залишається збереження України як суверенної європейської держави. Захист її суверенітету та територіальної цілісності є відповідальною місією всіх українців, небайдужих до майбутнього України!

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. З Днем Конституції України! Інтернет-ресурс
2. Пам’ятник гетьману Пилипу Орлику в Києві на перетині вулиць Липської та Пилипа Орлика. Укрінформ
3. Обкладинка тексту Конституції Української Народної Республіки. 29 квітня 1918 р.

4, 5, 6. Архівні документи свідчать про напружену, динамічну законодавчу роботу у Верховній Раді України в червні 1996 р. Фотокопії документів фонду 1 Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України).

7. Титульний лист Закону України «Про прийняття Конституції України і введення її в дію» з підписами Голови Верховної Ради України, Президента України. 28 червня 1996 р. ЦДАВО України, ф. 1, оп. 16, спр. 5466, арк. 56.
8. Обкладинка подарункового видання Конституції України 1996 р. Видавництво «Право», 2021 р.