Початок його практичної діяльності пов’язаний з ім’ям колишнього міського архітектора Іліодора Загоскіна (молодшого брата відомого архітектора, викладача Сергія Іліодоровича Загоскіна) Разом з яким О. Гінзбург активно долучався до громадського життя міста, був членом створеного в 1904 р. архітектурно–будівельного відділу Харківського технічного товариства. Писав роботи з архітектурно–інженерних питань, з успіхом брав участь у архітектурних конкурсах. А в 1903–1905 рр. по провулку Грабовського, 4, по сусідству з будинком батьків, Олександр побудував власний прибутковий будинок, створений за проєктом О.М. Гінзбурга – І.І. Загоскіна.

Він керував власним архітектурно–будівельним бюро, запроєктував і побудував низку великих житлових, громадських і промислових споруд у м. Харкові та повітових містах губернії. Відомі будівлі Олександра Гінзбурга — театри–клуби в м. Катеринославі, у м. Луганську. Палац Пестерєва в Лівадії, санаторій Вострянинова в м. Кисловодську. Міський готель у м. Костянтинівці. Палац правосуддя у м. Софії. Архітектурні творіння майстра донині вражають досконалим втіленням задумів автора та їх технічним виконанням.

За радянських часів у 1923–1928 рр. Олександр Гінзбург — головний інженер, головний архітектор великих промислових трестів «Донвугілля», «Транспортком», «Індубуд», «Хімвугілля», «Діпротранс» у містах Артемівську та Харкові. У 1928–1930 рр. працював директором дослідної станції Наркомбуду в столиці радянської України м. Харкові. Завідував науковим відділом Діпромезу (Державного інституту з проєктування металургійних заводів) та Діпротрансу (1931–1935).

Широкий світогляд і практичний досвід дозволяли О. Гінзбургу вирішувати завдання найвищого рівня. Такі, як розрахунок акустики театру — комплексний інженерний процес для забезпечення рівномірного поширення звуку та запобігання відлуння. Свою творчу спроможність архітектор успішно довів у театрально–концертних залах Харкова та Донецька.

О. Гінзбург був справжнім реформатором, який розробив низку винаходів із залізобетону, дерева, скла, запатентованих та запроваджених на будівництві. Він першим у Харкові проєктував багатоповерхові прибуткові будинки із застосуванням залізобетонних конструкцій, тому його по праву вважали передвісником і основоположником конструктивізму. Доцільність застосування залізобетону для зведення міцних і вогнетривких будівель О. Гінзбург обґрунтував у опублікованій 1906 р. праці «Железобетон». Довівши, що цей матеріал дозволяє створювати складні архітектурні форми та полегшенні конструкції. Ця монографія закріпила за ним статус новатора.

Успішною була наукова, викладацька робота О.М. Гінзбурга, яку він розпочав у 1920 р. в Політехнікумі водного транспорту в м. Ростові–на–Дону. Повернувшись до Харкова, працював в Харківському художньому інституті. Отримавши звання професора (1931), протягом 1933–1945 рр. викладав будівельні дисципліни в Індустріальному інституті Наркомвугілля, Харківському інженерно–будівельному інституті. У 1933–1938 рр. читав курс будівництва в Промакадемії, на курсах підвищення кваліфікації Спілки архітекторів.

Олександр Гінзбург добре знав і любив місто Харків. У 1916 р. він спільно із землеміром М. Жаврідом склав і опублікував топографічний план Харкова із зазначенням його фактичних розмірів. Глибокі знання вченого у лиху годину стали в нагоді для порятунку харків’ян. Наталія Тріпутіна, авторка книги «У двобої з небуттям: комунальне господарство Харкова у роки Другої світової війни» (2019) зазначала, що в 1941 р. при будівництві бомбосховищ від нещадних бомбардувань Харкова гітлерівцями міська влада скористалася свідченнями О. Гінзбурга про старовинні підземні тунелі міста.

Проте заслуги вченого через політичні мотиви (спалах державного антисемітизму) були швидко «забуті» після його повернення з евакуації до деокупованого Харкова в 1944 р. Справжнім потрясінням для нього було викриття злочинів Голокосту, вчинених фашистами. О. Гінзбург створив міську єврейську громаду, головою якої його обрали. Домігся виділення приміщення в центрі міста, але невдовзі громаду закрили. Самого ж Гінзбурга «за прояви сіонізму» позбавили посади і фактично заборонили працювати. Це призвело до важкого захворювання, з яким Олександр Маркович так і не впорався. Помер О.М. Гінзбург у 1949 р. й похований на третьому кладовищі м. Харкова.

На його честь 16 серпня 2019 р. в Харкові відкрито пам’ятну дошку. 29 квітня 2024 р. Харківська міська рада прийняла рішення про перейменування вулиці Жилярді на Архітектора Гінзбурга.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1, 2, 3. Архітектор Олександр Гінзбург (1876–1949). Фото різних років.

4. Будівля колишнього прибуткового будинку Селиванова, розташована по вулиці Г. Сковороди в м. Харкові вражає красою і витонченістю. Включена до 20 споруд, які увійшли до Списку пам’яток архітектури Харкова і проєкти яких належать О. Гінзбургу. Фото Фейсбук.
5. Пам’ятна дошка на честь архітектора, відкрита 16 серпня 2019 р. на фасаді побудованого ним будинку по провулку Грабовського, 4. «У цьому будинку з 1905 р. до 1917 р. працював Олександр Гінзбург, видатний архітектор, голова єврейської громади Харкова» (скульптор О.М. Рідний). http://mevorydoskikharkov.blogspot.com/2020/09/blog-post_7.html