Після 1918 р. командував стрілецькою бригадою Червоної армії, а після завершення боїв визвольних змагань був направлений у розпорядження ЦК КП(б)У, до лав цієї партії вступив у березні 1919 р. Потім працював головним редактором газет «Більшовик», «Вісті», «Комуніст». Редагував газету «Селянська правда», обіймав керівні посади у «Книгоспілці», Державному видавництві України.

У багатій подіями біографії письменника й журналіста не має прямої підказки, чому і коли Пилипенко відчув могутнє тяжіння до теми землі та що спрямувало його до заглиблення у селянську тематику, а надалі до роботи з талановитою сільською молоддю, якій він не жалкуючи себе віддавав так багато часу. Кар’єрі письменника передувала робота в наркоматі земельних справ України. У грудні 1920 р. С.В. Пилипенко був зарахований на роботу уповноваженого за відрядженням ЦК КП(б)У. Уповноваженому довелося відвідати багато місцевостей Київщини та Полтавщини. Згодом його призначили завідувачем політосвітою Всеукраїнського управління селянськими будинками (сельбудами), відкритими для поширення пропаганди та нової радянської культури на селі. Не випадково у 1922 р. він очолив ініціативну групу зі створення першої спілки селянських письменників «Плуг», першим і єдиним головою якої і став. Цей період життя Сергія Володимировича наповнений активною літературною роботою, підготовкою видань номерів часопису «Плужанин» й альманаху «Плуг».

Задумана радянським керівництвом заради боротьби із власницькими міщанськими поглядами серед селянства й виховання широких селянських мас у дусі пролетарської ідеології, наймасовіша творча організація «Плуг» стала справжньою літературною школою. Відкрила світу багато самобутніх талантів: Андрія Головка, Андрія Паніва, Івана Сенченка, Григорія Епіка, Василя Мисика, Анатоля Костенка, Докію Гуменну та Галину Мневську і ще багато авторів, твори яких увібрала бібліотека «Розстріляного Відродження». Після ліквідації спілки у квітні 1932 р. багатьох «плужан» репресували, а їх книги надовго були заборонені.

На початку 1930–х рр. Сергій Володимирович Пилипенко працював у Харкові виконувачем обов’язки директора Науково–дослідного інституту Тараса Шевченка. Аспірантура якого готувала фахівців з вивчення шевченкознавства за історичним, літературним, мистецтвознавчим напрямками. Пилипенко очолював редакційну колегію журналу «Літературний архів», виступив редактором наукових видань творів класиків. У 1931–1932 рр. увійшов до редколегії «Літературної газети», став відповідальним секретарем Федерації письменників України.

Віддана й бездоганна робота на відповідальних постах не вберегла його від репресій. Невдовзі після того, як «небільшовик» С.В. Пилипенко був виключений з партії «за спотворення національної політики, ідеологічну нестійкість і примирливе відношення до буржуазно–націоналістичних елементів», 29 листопада 1933 р. його заарештували у будинку «Слово». Звинуваченого в активній роботі в «українській контрреволюційній організації УВО, яка прагнула повалити радянську владу на Україні шляхом збройного повстання», у підготовці замаху на голову радянського українського уряду Власа Чубаря, його розстріляли за рішенням судової колегії ОДПУ 9 червня 1934 р. Згадуючи цю трагічну сторінку біографії письменника, дослідники зазвичай не наводять імен інших фігурантів «пилипенківського осередку УВО». За вироком, ухваленим 3 березня 1934 р., до страти було засуджено вісім осіб. Найпомітнішою після Сергія Пилипенка постаттю був письменник, редактор Олесь Досвітній (справжнє ім’я літератора, уродженця м. Вовчанська, Олександр Федорович Скрипаль–Міщенко). Навіть якщо абстрактно можна було припустити спільні задуми двох працівників літератури, з іншими подільниками Пилипенко навряд чи був знайомий (про що до речі сказав на тюремному побаченні дружині).

У Харкові працювали заарештовані секретно–політичним відділом ДПУ УСРР професор Харківського технологічного інституту, викладач політекономії Михайло Васильович Чичкевич. Історик–марксист, викладач Комуністичного університету Михайло Іванович Свідзінський. Відповідальний секретар «Нацменвидаву», політемігрант Максим Іванович (Дмитро Михайлович) Гриценко–Цивінський. Інспектор закордонної літератури, уповноважений Головліту Михайло Васильович Мірченко. Поза межами Харківщини проживали письменник–політемігрант із Західної України Степан Корнійович Наварський–Єленюк і виходець із селянського середовища Михайло Зотович Грицай, про якого взагалі мало що відомо.

Можна лише уявити, яким знущанням і формам примусу ДПУ піддавало заарештованих, щоб отримати викривальні «зізнання». У 1950–ті рр., після смерті Сталіна, матеріали справи було переглянуто, вирок скасовано і через відсутність складу злочину справу було закрито. Сергій Володимирович Пилипенко та репресовані діячі були реабілітовані посмертно.

У часи незалежності України літературна постать С.В. Пилипенка повернулась до українців. Його ім’я звучить на численних міжнародних літературних і історичних конференціях не лише в нашій країні, але й за кордоном. Творчість С.В. Пилипенка, його громадську діяльність, внесок у розвиток української культури вивчають студенти, майбутні філологи і журналісти, в українських і американських (у тому числі Мічігані і Ілінойсі) університетах. У Харкові шанують пам’ять письменника. У 1996 р. під час проведення III Міжнародного конгресу українців в музейному комплексі ХНУМГ ім. О.М. Бекетова було відкрито меморіальний музей українського письменника і громадського діяча Сергія Володимировича Пилипенка, а також виставку скульптур його дочки Міртали, всесвітньо відомої майстрині, яка подарувала свої творчі роботи музею. 21 червня 1998 р. на Павлівській площі, на фасаді колишнього «Селянського будинку» була відкрита меморіальна дошка пам’яті українського письменника та громадського діяча.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. С.В. Пилипенко (1891–1934).
2. Сергій Пилипенко в оточенні «плужан». м. Харків.
3. Дружній шарж з публікації гумористичного оповідання Остапа Вишні «Понеділок», присвяченого письменницьким зборам «Плугу».
4. Обкладинка архівної кримінальної справи . С.В. Пилипенка. 1933 р.
5. Фрагмент конференції Перші «Пилипенківські читання», проведеної у Музейному комплексі ХНУМГ ім. О.М. Бекетова. м. Харків, 2006 р.
6. Альманах музею «Спогади про Сергія Пилипенка», опублікований до 19-річчя відкриття музею С.В. Пилипенка, 115-річчя від дня його народження.
7. Меморіальна дошка пам’яті українського письменника, громадського діяча Сергія Володимировича Пилипенка (автор Міртала Пилипенко).