М. Романівська продовжила здобувати освіту у Харківському музичному технікумі У 1922–1926 рр. навчалась на Вищих музичних курсах. Одночасно готувала в газету «Вісті» дописи про музику, концерти та кіно. Були в її доробку також вірші й оповідання, які вона з хибної скромності стидалась комусь показувати. Коли дізналася про відкриття літературної Спілки селянських письменників, представила на розсуд товариства твір «Червоний мак». І стала першою жінкою членкинею «Плугу».

Спостережлива від природи, за основу сюжетів своїх творів письменниця брала історії з життя. Однією з найвідоміших повістей М. Романівської стала «Марійка». На Одеській кіностудії 1925 р. за повістю був поставлений один із перших дитячих фільмів. Сюжет «Марійки» ґрунтувався на подіях початку 1920–х рр. Важкі випробування випали на долю сільської сироти з передмістя Зінькова. Після втрати батьків старша сестра Катря намагалася рятувати маленьку Марійку від голоду у міському дитячому притулку. Налякана великим містом, шумом вулиць та сірими будинками, дівчинка вирішила залишити сиротинець і самотужки повернутися до рідного села Веселого. Заблукавши дорогою, голодна та виснажена Марійка випадково потрапила до злочинців й опинилася за крок від загибелі. Після жахів і страждань дівчинка зустрілася з рідними і врятувалася.

Захопившись кінематографом (Марія Романівська зіграла фрау Дарт в фільмі «Гамбург», Шинкарку в «Черевичках»), мисткиня у 1927 р. оселилася в Києві. Проте 1932 р. повернулась до столичного Харкова, де працювала редактором Союзу кінохроніки. У 1934 р. остаточно обрала літературу й вступила до Спілки радянських письменників.

У 1930–ті рр. вона зацікавилася фантастикою, стала однією з перших українських письменниць, які працювали в цьому жанрі. Їй належать науково–фантастична повість «Загнуздані хмари» (1936), написане у співавторстві з доктором фізико–математичних наук Я. Каном оповідання «Таємниче зникнення» (1937), повість «Шахти в небі» (1940), науково-фантастичний нарис «Вітер» (1950), повість «На верхів’ях холоду» (1960).

В евакуації М. Романівська перебувала в Таджикистані й працювала в редакції місцевої газети «Стахановець». У 1943 р. написала оповідання про узбецьку дівчинку «Подарунок Мамлакат», яке було включено до шкільного підручника. Писати для дітей продовжила, й коли повернулася до свого помешкання в будинку «Слово» у визволеному від фашистів Харкові. М. Романівська очолила секцію дитячої літератури Харківського відділення Спілки письменників України. У державних видавництвах були опубліковані її книги «Високий літ», «Вітер», «Червоні тюльпани», «Болотна солов’їха», «На верхів’ях холоду». У 1962 р. вийшла з друку збірка творів письменниці «Вибране», а через рік — роман «Рятівне коло» і перероблена й доповнена «Марійка».

Останні роки свого життя Марія Михайлівна прожила у м. Харкові. Письменниця тяжко хворіла й померла 21 вересня 1983 р. У Харкові вона і була похована.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. Марія Михайлівна Романівська (1901–1983).
2. Будинок у м. Полтава по вул. Шевченка, 20. Тут розміщувався деканат Історико–філологічного факультету Полтавського товариства «Просвіта», який на короткий час у травні–липні 1919 р. став Полтавським Українським Університетом. У цьому особняку зупинялися харківські професори, які приїжджали викладати історичні та філологічні дисципліни. Після об’єднання з Полтавським педагогічним інститутом у Полтавський інститут народної освіти, ПІНО (1921), у цих приміщеннях до 1927 р. були квартири викладачів. В будівлі після 1927 р. працюють різні медичні установи (нині хірургічне відділення стоматологічної поліклініки). Сучасне фото зі сторінки у фейсбуці «Стара Полтава».
3. Марія Романівська — перша жінка у «Плузі». Сумісна літературна робота дала змогу мисткині познайомитися з майбутніми відомими діячами культури. Видатний кінорежисер, тоді художник редакцій радянських газет Олександр Довженко намалював жартівливий портрет письменниці. Тривалий час М. Романівська листувалася з Миколою Бажаном та Іваном Неходою.
4. Обкладинка книги спогадів «Зорі моєї юності», у якій письменниця розповіла про ранній період своєї творчості.