Борис Красовицький брав участь у Другій світовій війні. Отже захист дисертаційної роботи на тему «Азопохідні аміноаніліди дифенової кислоти» відбувся в червні 1946 р. після його повернення на кафедру. Ніби намагаючись надолужити втрачене в роки війни, вчений з головою поринув в університетське життя. Став доцентом кафедри органічної хімії та одночасно вченим секретарем університету, згодом заступником декана хімічного факультету. Читав лекції з органічної хімії студентам–біологам та спецкурси на хімічному факультеті. Наприкінці 1950–х рр. зі старого корпусу університету хімічний факультет переїхав до відновленої після війни будівлі колишнього Будинку проєктів. Знаний професор виявив організаторський хист як заступник голови комісії зі сприяння будівництву нової споруди університету, де й нині розміщується ХНУ ім. В.Н. Каразіна.
У 1960 р. він захистив докторську дисертацію на тему «Дослідження в ряду азобарвників, похідних бісдіазоторованих амінів». Наукова праця увінчала величезний цикл робіт у галузі дослідження та синтезу барвників. У наступному році Борис Маркович очолив лабораторію органічного синтезу щойно організованого у Харкові Всесоюзного інституту монокристалів, сцинтиляційних матеріалів та особливо чистих хімічних речовин (нині відділ люмінесцентних матеріалів та барвників ім. Б.М. Красовицького Інституту хімії функціональних матеріалів і НТК «Інститут монокристалів» НАН України). Водночас до 1970 р. він не залишав академічну роботу в Харківському університеті, працював за сумісництвом професором кафедри органічної хімії.
Професор Красовицький був організатором регулярних Всесоюзних конференцій з органічних люмінофорів, які регулярно проводилися в Харкові протягом багатьох років. Учасники наукових форумів із запалом обговорювали лабораторні наукові розробки харківських хіміків. Найцікавіші напрацювання знайшли практичне застосування у багатьох галузях, від сільського господарства до біології та медицини.
Наукові та педагогічні досягнення Б.М. Красовицького, його величезний внесок у хімічну науку та промисловість органічних люмінофорів та барвників неодноразово відзначалися державними нагородами та преміями. У 1982 р. за роботу в галузі хімічної технології його було нагороджено премією Ради Міністрів СРСР. У 1985 р. присвоєно звання «Почесний хімік», у 1989 р. звання «Заслужений діяч науки і техніки України». У 1990 р. Академія наук України присудила Борису Марковичу премію імені О.І. Кіпріанова за дослідження біфлуорофорів, а 1992 р. він був удостоєний Державної премії України. Наукові розробки вченого відзначені п’ятьма медалями ВДНГ СРСР, зокрема двома золотими.
Помер професор Б.М. Красовицький 14 березня 2008 р. Всі, хто особисто знав Бориса Марковича, згадували його як чесну, безкорисливу, глибоко порядну людину, завжди готову на добру справу та мудру пораду. Колишній колега професор Володимир Мойсейович Кошкін тепло й з повагою згадував свого старшого товариша: «Коли навіть видатна людина залишає життя після дев’яноста — найчастіше згадують результати, отримані ним за часів його розквіту. Вражаюче: у Б.М. науковий розквіт був незмінним. Як супутник, він завжди знаходився на постійній висоті, дуже високо — так що можна було вивіряти себе за цією яскравою точкою на небосхилі. Я спілкувався із Б.М. за місяць до його смерті. Це був той самий інтелект, з яким я познайомився сорок років тому.
Коли людина йде з життя після дев’яноста — дуже небагато людей залишається з його минулого, щоб провести в останній шлях. Проводи Б.М. були масовими. Він залишив по собі учнів, які вірні його пам’яті. Він залишив по собі вдячну пам’ять багатьох і багатьох, яким він допоміг у різних обставинах їхнього життя. Прочитали біля труни довгий список вчених із різних країн — з висловленням скорботи. Це прояв визнання саме наукових заслуг професора Б.М. Красовицького, вченого світового рівня».
Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України
Фото і коментарі:
- Борис Маркович Красовицький (1916–2008). Вісник Харківського національного університету. 2008. № 820. Хімія. Вип. 16(39).
- Корпус колишнього Будинку проєктів, нині Головний корпус Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Відновлений у післявоєнні роки викладачами та студентами університету. Вікіпедія.
- Обкладинка першого видання книги: Красовицкий Б.М., Болотин Б.М. Органические люминофоры. Машиностроение, 1976.
- Вчений продовжував працювати і в поважному віці.
- Обкладинка книги спогадів Б.М. Красовицького «Столичный Харьков— город моей юности» (2004).
https://buzok.kh.ua/index.php/novosti/item/1096-zasnovnyk-naukovoi-shkoly-profesor-khimii-borys-krasovytskyi?print=1&tmpl=component#sigProIde5c20169a8
