12 серпня

Федір Бульбенко на Слобожанщині

120826.jpg

Федір Бульбенко на Слобожанщині

Виповнилося 130 років від дня народження Федора Павловича Бульбенка (1896–1981), відомого в українській діаспорі США історика церкви, громадського та церковного діяча. До виїзду на еміграцію понад десять років життя він провів на Слобожанщині.

Федір Бульбенко народився в селі Романкове Катеринославського повіту Катеринославської губернії 11 серпня 1896 р. (ця дата зафіксована в архівній кримінальній справі, заведеній НКВС у 1938 р.). Батьки Павло Петрович Бульбенко і Мотрона Прокопівна (з роду Самарець) виховали хлопця в національно-патріотичному дусі. З юних літ Федір був знайомий з «Кобзарем» Тараса Шевченка, співав у церковному і народному хорах. На формування його внутрішніх переконань вплинуло також членство у товаристві Мануйлівської «Просвіти», до якої хлопець доєднався в 1913 р. Відтак і в рідному селі Ф. Бульбенко став одним із організаторів «Вільного козацтва», «Просвіти».

З 17 років Федір працював на залізниці в Катеринославі, де звільнений від призову на військову службу трудився і під час Першої світової війни. Після повалення царату Бульбенко добровільно доєднався до української армії. Закінчивши Київську військово-інженерну юнацьку школу Армії Української Народної Республіки в ранзі хорунжого, брав участь у збройній боротьбі за державність України. Відзначився у боях під Ушицею, Копайгородом.

Склалося так, що через важку хворобу Бульбенко залишився на підрадянській Україні. Зрозумівши, що його участь у активній військовій боротьбі вже завершилась, Федір влаштувався працювати до Саблино-Знам’янській цукроварні. Безкінечні «чистки», арешти (у 1921 і 1924 рр. Бульбенка заарештовували чекісти) змусили його часто змінювати місця роботи й проживання. А закінчивши вечірній факультет Харківського фінансово-економічного інституту та здобувши кваліфікацію інженера, Бульбенко з 1932 р. працював в «Цукротресті» у Харкові. Звідки його знов-таки як петлюрівця звільнили з роботи. Сподіваючись перечекати посилення політичного терору в «глибинці», Бульбенко виїхав до м. Мерефи що під Харковом. Працював бухгалтером дитячого санаторію. Все ж 1 червня 1938 р. він був заарештований Харківським обласним управлінням НКВС «як член контрреволюційної націоналістичної організації». Чекісти не бентежились правдоподібністю звинувачень і об’єднали слідчі матеріали «петлюрівця» Ф. Бульбенка з документами колишнього білого офіцера Івана Водянникова. За рік, коли уповільнилася машина масового терору, слідчу справу було припинено, а підслідних звільнено з-під варти.

 

До безумовних заслуг Федора Бульбенка належить передача в умовах Другої світової війни збірки предметів національного культурного надбання Львівському товариству мистецтва. Серед тих цінностей — частина архіву Лесі Українки, тринадцять пакунків кліше, зроблених з історичних пам’яток Києва, взірці українських народних вишивок з різних місцевостей України.

Зі Львова Бульбенко виїхав на Захід. Після капітуляції Німеччини, пройшовши репатріаційні табори, у 1950 р. Ф. Бульбенко опинився у Сполучених Штатах Америки. Понад тридцять років Федір Павлович віддав громадській роботі, якій присвячував увесь вільний від заробітку час. Ф. Бульбенко був одним із фундаторів Української Вільної Академії наук у США й після виходу на пенсію працював у її фінансовому відділі. Брав активну участь у житті Української автокефальної православної церкви. Підготував і опублікував книгу «1921–1971 рр. Матеріяли до історії Української Автокефальної Православної Церкви» (1975). Упорядкував історичні документи, що опинилися на еміграції. Особистий фонд самого Ф. Бульбенка нині зберігається в Нью–Йорку в Архіві–музеї ім. Д. Антоновича Української вільної академії наук у США. Опублікував життєписи професорів Василя Васильовича Дубровського, Володимира Мусійовича Чехівського. У лютому 1968 р. разом з професорами Володимиром Міяковським, Іваном Бакалом, Григорієм Костюком, готував конференцію УВАН на спомин про відомого діяча української діаспори, дійсного члена академії Дмитра Федоровича Солов’я. Брав активну участь у зборах пожертв на користь комбатанів — колишніх вояків українських армій, ветеранів національно–визвольних змагань.

Співпрацював з редакціями видань «Нові дні», «Свобода», «Народна воля», «Український голос», «Наша Батьківщина» та багатьох інших. Підготував чимало статей на релігійно-церковну тематику, які друкувалися в журналах «Церква і життя», «Православний українець», «Вісник». Відомо, що Бульбенко активно долучався до створення пам’ятника митрополиту УАПЦ Василю Липківському. Пам’ятник постав у 1983 р., вже після смерті Ф. Бульбенка. Він помер 17 травня 1981 р. у Нью–Йорку, був похований на українському цвинтарі на території того ж самого церковно-меморіального комплексу св. Андрія Первозваного в Саут-Баунд-Бруці (Нью-Джерсі).

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментар:

  1. Федір Павлович Бульбенко (1896–1981)
  2. У 1930-ті рр. центральні державні установи у Харкові містилися в Будинку Держпром.
  3. Діти у центрі м. Мерефа Харківської обл. 1934 р.

Read 0 times
Rate this item
(0 votes)
Шаблоны для сайта