Михайло Васильович успадкував батьківську любов до науки й літератури. Замолоду Василь Клоков друкував свої нариси та оповідання в київських газетах. Михайло ж обрав інший вид літератури, який означив як «поезія (лірика)». Отже, по закінченню університету Клоков-молодший навчався в аспірантурі науково-дослідної кафедри ботаніки ХІНО (1922–1926), а згодом у видатного мовознавця О.І. Білецького на кафедрі літератури (1926–1930).

«Наукою та літературою почав серйозно цікавитися ще з гімназичної лави. Першу наукову статтю опублікував, коли був першокурсником. Також з першого курсу почав працювати з віршами. Уклав російською досить велику збірку ліричних творів, з яких кілька п’єсок були надруковані у газетах навесні 1917 р. Перший мій вірш українською опублікований у листопадовому номері Літературно-Наукового Віснику за 1918 р. Здається, тільки через 10 чи 15 років після того я побачив той номер, дізнавшись, який з поданих віршів [був обраний редакцією]».

Публічну літературну діяльність М. Клоков розпочав у 1919 р., обравши собі псевдонім Михайло Доленго. У Харкові належав до літературної організації «Цех каменярів» (1919–1920), яка групувалася навколо газети «Пролетарська правда». До складу творчого товариства входили відомі в майбутньому поети, літератори В. Алешко, О. Жихаренко, Г. Коцюба, В. Коряк, О. Лейтес. Від 1921 р. М. Доленго позиціонувався як літературознавець, публікував на сторінках «Критики», «Червоного шляху», «Гарту» критичні статті про творчість В. Еллана, І. Микитенка, В. Поліщука, В. Сосюри, О. Копиленка, Ю. Яновського (всього понад 100 літературознавчих розвідок, оглядів, рецензій). У 1922 р. він увійшов до пролеткультівської організації «Арена». З 1927 р. став членом Всеукраїнської спілки письменників (ВУСПП). Крім публікацій у періодичних виданнях, збірнику його статей «Критичні етюди», М. Доленго видав 15 збірок поетичних творів. Ліриці М. Доленго притаманна алегоричність образів, складність поетичної мови. У 1920–1930–ті рр., як згадував сам поет, між українських літературознавців «дебатувалося питання про самостійність стилю моїх віршів».

Доленгівський стиль в українській поезії відзначався оригінальністю, малонаслідуваністю. Завжди відчувалося, що автором віршів був науковець. Вимогливо ставився автор й до вибору назви книжки, яка неодмінно мала глибинний сенс: «Об’єктивна лірика. Схеми і діагнози» (1922), «Блакитна жалоба» (1923), «Litterae. Моє письмо» (1923), «Узмінь» (1928), «Зросло на камені» (1929). Одночасно М.В. Клоков зосередився на ботаніці, займався науковою роботою.

У 1930–1941 рр. завідував відділом систематики квіткових рослин Науково-дослідного інституту ботаніки Харківського університету й з 1935 р. був професором кафедри систематики рослин біологічного факультету Харківського університету. У 1936 р. без захисту дисертації йому було присвоєно науковий ступінь кандидата біологічних наук.

Під час німецько-радянської війни, у 1941–1944 рр. науковець перебував в евакуації разом з колегами по роботі у вишу в Узбекистані, потім у Казахстані. Завідував кафедрою ботаніки Об’єднаного українського (Київсько-Харківського) університету. Повернувшись в Україну, переїхав до Києва, де із 1944 р. працював старшим науковим співробітником в Інституті ботаніки АН УРСР. У 1947 р. захистив дисертацію на ступінь доктора біологічних наук, отримав звання професора. В 1969 р. за участь у створенні 12-томної праці «Флора УРСР» М.В. Клоков нагороджений Державною премією СРСР. Він автор понад 140 наукових праць із теоретичних питань систематики та філогенії вищих рослин.

Завантаженість науковою роботою, політичні репресії серед українських письменників 1930–1940 рр. змусили Михайла Доленга дистанціюватися від української літератури. Про поета та його літературні здобутки у часи хрущовської відлиги нагадали колеги в поетичному збірнику «Із поезії 20-х років», виданому в Києві видавництвом «Радянський письменник» (1959) у серії «Бібліотека поета». Цей збірник став першою знаковою спробою повернення до читача творчості репресованого та забутого покоління українського «Розстріляного Відродження». До книги включили поезії авторів, «творчість яких припинилася в час повного розквіту їх хисту»: Я. Савченка, В. Ярошенка, О. Слісаренка, М. Семенка, Г. Шкурупія, Г. Коляди, Г. Косяченка, А. Паніва, Д. Загула, Ю Шпола, О. Журливої, І. Калянника, С. Пилипенка, Є. Плужника, В. Поліщука, В. Свідзінського. За твердженням одного з упорядників книги А.І. Костенка «знайшли місце в збірнику поети, що й нині пишуть або до недавнього часу займалися поетичною діяльністю, одначе друкуються рідко, а рання творчість і зовсім не перевидається, хоч і мала вона неабияке значення в літературному русі 20-х років, наприклад М. Доленго, Я. Гримайло, К. Андрійчук, П. Голубничий».

Помер М. Доленго у Києві 6 жовтня 1981 р., похований на Байковому кладовищі.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. Михайло Доленго, член Спілки радянських письменників. З фонду ЦДАМЛМ України.
2. Будівля чоловічої гімназії, у якій навчався Михайло Клоков. Фото з Вікіпедії.
3. Корпус Літературно-лінгвістичного відділу Харківського інституту народної освіти. 1930 р.
4. Обкладинка поетичної збірки «Із поезії 20-х років», Київ, «Радянський письменник» (1959).
5. Клоков Михайло Васильович (1896–1981).