Доля «викритих ворогів» була сумною. Органи правопорядку влада налаштовувала на негайну розправу, а результати виїзних судових сесій публікувала преса. «Немає й не може бути законності «взагалі». Є й може бути тільки «революційна законність» ... Звідси — рішуча вимога бути справді на варті революційної законності, нещадно обрушуючи удари її на голови ворогів народу і їхньої контрреволюційної політичної агентури», закликав «Комуніст» у публікації до десятиріччя органів прокуратури.
Голод і злидні, якими були охоплені міста і села радянської України, автори ніби не помічали. Зате розповідали про кризу в капіталістичних країнах, розписуючи пішу ходу голодних робітників у США, Великій Британії, Франції, Німеччині. Але досягти одностайності думок у ставленні читачів до викривленої дійсності, радянським газетярам вдавалося далеко не завжди. Голод у сільській місцевості пошепки обговорювали на колгоспних подвір’ях, у цехах заводів, молодіжних гуртожитках. Студент Харківського педагогічного інституту професійної освіти Олексій Наливайко занотував у щоденнику літом 1933 року. «Прочитав газету «Правда»... Дійсно, що їй би личила назва не «Правда», а «Брехня». У номер від 7 липня ц.р. вміщено таку статтю: «Голод і злидні в фашистській Німеччині». В ній цілком наосліп, не бачачи нічого перед собою, криють, мовляв, у них голод, робітники бідують... Яка неправда, яка брехня. Правда більшовистського СРСР...» У запису від 3 вересня 1933 року Наливайко оцінив радянську пресу на прикладі газети «Комуніст», яку назвав махрово-більшовицькою газетою. «Мене найбільше дратує, що вся більшовицька преса люто всіх критикує, [спромогаючись довести], що всі шляхи ганебні і лише один більшовицький, мовляв, вірний, але вони не бачать того, що самі наробили, вірніше, як крадій оминає те місце, де вкрав ... Хіба не більшовики довели до голодівки цієї весни, хіба ж не через них вимерло 50% українського селянства? Безумовно, так можуть писати тільки ті, хто запродав свій рідний край, вірні пси більшовизму, які сплюндрували нашу житню країну грабунком, руїною, розоренням, голодом».
Говорити в голос про штучний голод і руїну наважувалися далеко не всі. Незгодним з «лінією партії і керівництва держави» погрожували репресіями, як автору щоденника О. Наливайку, який на десять років опинився за ґратами. Тільки з проголошенням Україною незалежності українці почали дізнаватися правду і вільно говорити про Голодомор.
Джерела: Газета «Комуніст», друкований орган ЦК КП(б)У, 28 січня 1933 року. Фонд ХДНБ імені В. Г. Короленка
Газета «Колективіст», друкований орган Вовчанського району Харківської області, 3 грудня 1932 року. Фонд ДАХО
Копії документів архівної кримінальної справи О. Я. Наливайка. Фонд ГДА СЗР (Служба зовнішньої розвідки) України
