Карикатури на «ворогів народу»

Карикатура завжди вважалася дієвим і ефективним інструментом політичної боротьби.

Радянська пропаганда теж взяла карикатуру на озброєння. Прості й лаконічні малюнки, розраховані на сприйняття всіма прошарками населення країни, були зрозумілі навіть неписьменним і не потребували від глядача культурно-освітньої підготовки. Спотворені, смішні зображення явищ або осіб використовувались, в першу чергу, у жанрі газетної журналістики. За тематикою малюнків карикатура початку 1930-х років поділялась на політичну, соціальну, виробничу сатиру. Читачі тисячних накладів українських газет дуже швидко засвоїли образи міжнародних ворогів-капіталістів і їхніх поплічників, недолугих радянських бюрократів, легковажних містян, які потрапляли у незвичні ситуації.

Так склалося, що художники часто прагнули залишатися інкогніто, приховуючи справжні імена криптонімами, а деколи, щоб підсилити читацьку довіру, додавали вигадане посилання на підприємство, з якого нібито малюнок надійшов до редакції.

У вмілих руках політична карикатура перетворювалася на загрозливу зброю. На папері вимальовувалися образи тих чи інших об’єктів і чітко наголошувалося ставлення до них влади, яка таким чином сигналізувала, хто заважає побудові «світлого майбутнього» і на кого саме потрібно спрямувати черговий удар.

Політична кампанія «ліквідації куркуля як класу» з новою силою підняла хвилю публікацій про глитаїв, які перешкоджають соціалістичній реорганізації села. Невиконання селами завищених планів хлібозаготівлі викликало черговий шквал повідомлень, у яких пропагандисти закликали остаточно здолати куркульський опір, не на жарт погрожуючи ворогам швидкою розправою.