А за лаштунками свята зубожіле населення ледь зводило кінці з кінцями. Убога заробітна плата не дозволяла пересічним громадянам забезпечити сім’ю найбільш необхідним. На початку 1930-х років діяла карткова система розподілу основних харчових продуктів. Тотальний дефіцит якісного одягу та взуття, їжі, відчувала переважна більшість населення. Навіть придатного житла у місті не вистачало. І все це відбувалося на тлі надзвичайної політизованості та розгортання політичних репресій.

За вказівками керівництва Кремля основною причиною так званих тимчасових невдач називали «спротив внутрішніх ворогів», якими вважали національну інтелігенцію «старого формату» і куркульський осередок на селі. Саме проти села, яке залишалося підґрунтям і берегинею української нації, спрямовувалась політика фізичного знищення через позбавлення хліба і харчів.

До «червоного фотоальбому», складеному А. Вінербергером, включені зображення голодних містян і померлих селян, які потрапили до столиці, сподіваючись на порятунок. Це довжелезні черги за чорним хлібом з борошна грубого помелу, який відпускався у вільний продаж за комерційними цінами. Зображення зморених дорогою, знесилених селян на околицях міста. Благаюча милостині на розі багатолюдних вулиць мати з малою дитиною. Безіменні людські могили. Застережний напис про заборону влаштовувати поховання у парковій зоні.
Автори, укладачі «Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні. Харківська область» проаналізували знімки і встановили розташування окремих локацій на території міста. Більшість фотосюжетів створено у районі Холодна гора, де проживав Вінербергер. Знамениту дівчинку, яку сучасний глядач ототожнює з Голодомором, інженер сфотографував поблизу підприємства, яке він очолював. Ми не знаємо її ім’я, але відомо, що батько дівчинки працював на фабриці. Показово, що навіть у дитини, якою опікувалися батьки, такий безнадійний погляд і злиденний вигляд. Людський натовп навколо крамниці «Торгсин» збирався на перехресті вулиць Рилєєва та Свердлова (нині Полтавський шлях). Загорожа зі штахетнику, під якою конали селяни, належала Озерянській церкві, а навпроти — як і дев’яносто років тому — нині розташований Холодногірський продуктовий ринок. Жебрак на містку з кухлем у руці, вочевидь, збирав пожертву за Центральним комунальним ринком (Благовіщенським базаром), на торговельних майданчиках якого також була зроблена серія фоторобіт.

Народився Александер Вінербергер у столиці Австро-Угорщини в 1891 році. Вищу освіту здобув у Віденському університеті. У Першу світову війну його мобілізували до австрійського війська і невдовзі він потрапив у російський полон. Інженера-хіміка радянська влада використовувала за спеціальністю і у вересні 1932 року призначила на керівну посаду фабрики хімічного виробництва у Харкові. Природній талант допоміг йому зрозуміти складні політичні процеси в чужій країні. Протягом року Вінербергеру вдалося потай зробити майже 100 знімків, які за допомогою австрійських дипломатів опинилися за кордоном. Завдяки цим фотосвідченням, представленим кардиналом Теодором Інніцієром та генеральним секретарем Міжнародного комітету національних меншин Евальдом Амменде в першій міждержавній організації — Лізі Націй, світ дізнався про геноцид українського народу.

Підготував доктор філософії Ігор Шуйський

Фотоілюстрації:
01. Обкладинка «Червоного альбому»
02. Юрба навколо крамниці «Торгсин» по вулиці Свердлова «Schlange stehn um Schwarzbrot» – «стоять у черзі по чорний хліб» підпис Вінербергера
03. Конаючі від голоду селяни біля паркану Озерянської церкви «Swollen Stodien des Verhungerns» підпис Вінербергера
04. Жебрак на містку з кухлем у руці. м. Харків, 1933 рік
05. Дівчинка, образ якої в сучасній публіцистиці часто ототожнює Голодомор. м. Харків, 1933 рік
06. Оголошення в міському комунальному парку. м. Харків, 1933 рік
07. Александер Вінербергер