Наскільки «справедливим» був до кримськотатарського народу радянський режим, свідчать офіційно визнана геноцидом депортація кримських татар 18 травня 1944 р., політичні репресії на території радянського Криму і України.
Офіційно оголошеною причиною депортації 1944 р. стало огульне звинувачення сталінською правлячою верхівкою всього кримськотатарського народу в нібито масовому співробітництві з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни. За таємними вказівками Йосипа Сталіна, представники НКВС–НКДБ на місцях нашвидкуруч провели спецоперацію з переселення спецконтингенту з території Криму. Сім’ї депортованих були залишені без житла, майна і всього найціннішого, надбаного поколіннями. Позбавлені часу на збори, ошаленілі від наглого свавілля люди хапали з собою в дорогу тільки найнеобхідніше. Натомість, держава заздалегідь подбала про матеріальні цінності депортованих. Місцевій владі передали тисячі житлових будинків і господарчих споруд з реманентом та присадибними ділянками. Спеціально створеним комісіям доручалося із залишеного майна відібрати картини, посуд та інші цінні речі, що мали «художньо-музейне значення».
«На виконання Вашої настанови, НКВС-НКДБ СРСР у період з квітня до липня місяця ц.р. було проведено очищення території Криму від антирадянських, шпигунських елементів, а також виселені до східних районів Радянського Союзу кримські татари, болгари, греки, вірмени та особи іноземного громадянства. У результаті цих заходів: вилучено антирадянських елементів – 7883 особи, у тому числі 998 шпигунів», доповів Сталіну 5 липня 1944 р. нарком Берія.
За даними перепису Національного руху кримських татар, з домівок було насильницькі вивезено 423100 осіб, з яких приблизно 45 тисяч померло в перші два роки в місцях заслання від голоду і хвороб.
Стираючи з пам’яті історію народу, радянська влада наступним практичним кроком перейменувала 1300 кримськотатарських назв сіл, районів, міст.
Керівництво СРСР і після смерті «батька народів» Сталіна чинила перепони опальному народу до повернення на історичну батьківщину. На знак протесту проти дискримінації, громадський активіст Муса Мамут у селі Беш-Терек 23 червня 1978 р. вдався до самоспалення. Цей відчайдушний протест мав великий резонанс. 685 кримських татар підписали звернення до президії Верховної Ради СРСР із вимогою скасувати усі обмеження щодо кримськотатарського народу. На захист зі зверненнями до світової громадськості виступили радянські дисиденти, зокрема, Петро Григоренко, Мустафа Джемілев, Генріх Алтунян, Людмила Алексєєва, Юрій Османов. Проте дисиденти зазнали репресій, а листи з попередженнями комітету держбезпеки про «антиконституційні антирадянські наміри кримськотатарських екстремістів «автономістів» та їх нелегальних ватажків» аж до самого розвалу СРСР у 1991 р. продовжували надходити до керівництва радянської України.
Завдяки міжнародному розголосу вдалося врятувати кількох відомих політв’язнів: Геннадія Афанасьєва, Олега Сенцова, Олександра Кольченка, Євгена Панова, Володимира Балуха, Едема Бекірова. У 2017 р. свободу отримали Ахтем Чийгоз та Ільмі Умеров – заступники голови Меджлісу кримськотатарського народу, діяльність якого заборонено на території Криму та Росії.
«Наразі щонайменше 200 громадян перебувають за ґратами за сфабрикованими політичними справами. Ці люди не отримують медичної допомоги. Вони у більшості випадків стають жертвами тортур і майже не мають реальних шансів вийти до того, як закінчиться їх термін ув’язнення», повідомила у Медіацентрі Україна–Укрінформ голова правління Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник. Протягом десяти років окупації, кримські правозахисники задокументували 1400 випадків політично і релігійно вмотивованих переслідувань. За даними Скрипник, судді у політичних процесах усвідомлено ігнорують заяви про катування, зневажають всі класифіковані докази.
До 2014 року у Сімферополі функціонував один слідчий ізолятор. Він забезпечував потреби пенітенціарної системи у місцях утримання підозрюваних. У 2015-му, відколи почалися затримання громадян України за політичними обвинуваченнями, окупанти почали будівництво двох слідчих ізоляторів. Ще один – вже четвертий – планують звести в окупованому Криму протягом трьох років. За офіційними джерелами, проєкт розрахований на утримання півтори тисячі людей.
Напередодні Дня спротиву, 22 лютого 2024 р., показові дії були застосовані в Джанкої до активістки «Кримської солідарності» Лутфіє Зудієвої. Вранці в її будинку відбувся обшук, після чого окупанти відвезли її до Центру протидії екстремізму. Адвокатів до Л. Зудієвої не допустили, проте провели відеозйомку людей, які зібралися біля будинку.
На думку правозахисників, практика позбавлення правової підтримки у Криму не нова. Звинувачення у шпигунстві або «дискредитації збройних сил РФ» може бути висунуте за листування або допис у соціальній мережі інтернету. За природнє волевиявлення людина отримує адміністративне або кримінальне покарання. Виконання українських пісень на святкуванні весілля, встановлення на приватному будинку державного прапору України можуть бути мотивом висунення обвинувачення.
Незважаючи на утиски і репресії, супротив кримськотатарського народу в умовах розв’язаної російським режимом війни триває. І в цій боротьбі кримські татари спираються на допомогу всього українського народу. «Наша зброя – це наша правда, а наша правда в тому, що це наша земля, це наша країна, наші діти, і ми все це будемо захищати», засвідчує Президент України Володимир Зеленський.
Світова спільнота й українська влада не визнали неправомірну окупацію та злочинну спробу РФ анексувати Кримський півострів. Масове та цинічне порушення Росією в Криму норм міжнародного гуманітарного права та прав людини визнані на рівні правових документів Генеральної Асамблеї ООН, органів Ради Європи, ОБСЄ та Європейського союзу. Власне, це поставило перед українською владою принципово нові завдання щодо Автономної Республіки Крим.
Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим, яке продовжує роботу на вільній українській території, опублікувало мапу з відміченими місцями утримання кримських політв’язнів. Використання геопросторових інструментів надає змогу відобразити знаходження осіб, незаконно позбавлених свободи. Необхідність у цьому обумовлена тим, що керівництво РФ переміщує засуджених з півострова на північ, до в’язниць і таборів на своїй території. Також ця мапа допомагає у ініціативі «Листи до вільного Криму», коли дописувачі уточнюють інформацію стосовно ув’язненого, якому вони бажають написати листа.
24 березня 2021 р. Президент України Володимир Зеленський затвердив Указом № 117/2021 стратегію деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Стратегія стала першим з 2014 року та основоположним документом, який комплексно визначив напрямки політики України щодо звільнення окупованого Криму і подальшої його реінтеграції. Це був потужний сигнал нашим міжнародним партнерам напередодні запуску Кримської платформи, адже саме вона стала ключовим зовнішньополітичним інструментом із консолідації міжнародних зусиль для деокупації півострова.
Заснована за ініціативою Президента В. Зеленського Кримська платформа –міжнародний консультаційно-координаційний орган, спрямований на підвищення ефективності реагування світової спільноти на тривалу окупацію Криму, який надає відсіч зростаючим загрозам світовій безпеці, запобігає порушенням прав людини та захищає жертв окупаційного режиму, а також налаштований на досягнення головної мети – деокупації Криму та повернення його під контроль України. На установчому саміті Кримської Платформи була схвалена Спільна декларація, яка окреслила основні параметри міжнародної політики щодо Криму. На виконання поточних завдань створено Національний офіс Кримської платформи.
Крим залишається одним із стратегічних напрямків контрнаступу Збройних Сил України. Успішні дії в акваторії Чорного моря Військово-Морських Сил України, пошкодження транспортного мосту через Керченську протоку сприяють якнайшвидшій деокупації Криму. Знищення у квітні 2022 р. крейсера «Москва» поклало початок ліквідації військових надводних цілей, якими так пишалася Росія. І черговий крайній успіх українських ГУР і ЗСУ – знищення корабля «Цезарь Кунников» – тому підтвердження.
View the embedded image gallery online at:
https://buzok.kh.ua/index.php/novosti/item/706-ofitsiino-oholoshenoiu-prychynoiu-deportatsii-1944-r-stalo-ohulne-zvynuvachennia-stalinskoiu-pravliachoiu-verkhivkoiu-vsoho-krymskotatarskoho-narodu-v-nibyto-masovomu-spivrobitnytstvi-z-natsystskoiu-nimechchynoiu-pid-chas-druhoi-svitovoi-viiny-za-taiemnym?print=1&tmpl=component#sigProIde75b46caf7
https://buzok.kh.ua/index.php/novosti/item/706-ofitsiino-oholoshenoiu-prychynoiu-deportatsii-1944-r-stalo-ohulne-zvynuvachennia-stalinskoiu-pravliachoiu-verkhivkoiu-vsoho-krymskotatarskoho-narodu-v-nibyto-masovomu-spivrobitnytstvi-z-natsystskoiu-nimechchynoiu-pid-chas-druhoi-svitovoi-viiny-za-taiemnym?print=1&tmpl=component#sigProIde75b46caf7
За матеріалами Українського інституту національної пам’яті, публікацій з відкритих джерел
Фото:
1. Прапори України, Автономної Республіки Крим на мітингу на підтримку територіальної цілісності України під стінами Верховної ради Автономної Республіки Крим. м. Сімферополь 26 лютого 2014 р.
2. Логотип Дня спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, розроблений кримськотатарським художником Рустемом Скібіним на замовлення Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим
3. Дівчинка біля кримського татарського дворику. Крим, 1943 р.
4. Депортація, 1944 рік. Із сайту Українського інституту національної пам’яті
5. Художник Рустем Емінов «Живий факел Муса Мамут». Інтернет-ресурс
6. Українські радянські правозахисники Генріх Алтунян і Петро Григоренко (по центру) підтримували боротьбу кримськотатарського народу. Фото у дружньому колі. Віртуальний музей «Дисидентський рух в Україні». м. Харків, 1974 р.
7. Інформаційне повідомлення голови КДБ при РМ УРСР секретарю ЦК КПУ В.В. Щербицькому про підсилення «антигромадської діяльності кримськотатарських «автономістів» напередодні ХХV з’їзду КПРС», 12 вересня 1975 р. Електронний архів Центру досліджень визвольного руху
8. Номер газети Авдет (Повернення) зі спогадами про депортацію 1944 р. Бахчисарай, 16 травня 1991 р. Газетний фонд Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського
9. Айше Сеїтмуратова історикиня, правозахисниця кримськотатарського опору. Піддавалась репресіям радянськими та російськими каральними органами, нині проживає в окупованому Криму. «Я хочу бути зі своїм народом. Я народилася в Криму, це моя Батьківщина, а не Батьківщина Путіна. Мене позбавляли Батьківщини все життя. Більше так не буде». Вікіпедія
10. Другий саміт Кримської Платформи. 23 серпня 2022 р.
