Він особисто відвідав 500 парафій міст і сіл України. Під його проводом створювались перші українські православні громади. У 1919 р., в день святих апостолів Петра і Павла, у Софійському соборі вперше відбулась повністю відправлена українською мовою служба Божа. Цьому передувала кропітка праця самого о. Василя з перекладу богослужбових текстів українською мовою. Зусиллями Липківського і його однодумців у жовтні 1921 р. було скликано перший Всеукраїнський церковний собор, який обрав Василя Липківського єпископом-митрополитом проголошеної Української автокефальної православної церкви (УАПЦ).

Відродженню української церкви завзято протидіяли більшовики. Розгортання антирелігійної кампанії перешкоджало проповідницькій діяльності, влада намагалася знищити «липківшину» і самого Василя Липківського. Радянські ідеологи та пропагандисти називали українську церкву контрреволюційною, митрополита – шовіністом, політичним авантюристом, який через церковні проповіді просував роботу «по лінії петлюрівщини».

Натомість, свідомі українці завжди зустрічали квітами улюбленого проповідника. Пояснення о. Василь убачав в історії України. «Наш Український народ майже все своє життя був підневільним, сидів під тим, чи іншим караулом. Майже весь час і його пророки, і його життя нищилось іншими державами – на свою державу він не спромігся і тому церковне життя завжди було його осередком, в ньому шукав він і світла, і волі».

У 1926 р. Держполітуправління за вказівками вищого партійного керівництва підсилило натиск на ідеологічному фронті політичними репресіями. «30/VII ц.р. у Києві нами був заарештований митрополит ЛИПКІВСЬКИЙ, якому було висунуте звинувачення у використанні церковної кафедри в контрреволюційних цілях. 31/VII ВПЦР була ліквідована, канцелярія якої та приміщення було опечатано», рапортували чекісти генеральному секретареві ЦК КП(б)У Лазарю Кагановичу.

У доповідній записці «Про автокефалістів-липківців» повідомляли про оперативні заходи з ізоляції фігури митрополита. Поки він перебував під слідством у Харкові, за негласної підтримки чекістів була скликана нарада у Києві із лояльних священиків і парафіян. Зібрання обрало тимчасовий керівний орган УАПЦ, на поруки якого і відпустили о. Василя. Керівники ДПУ УСРР вважали, що «цим самим він – ЛИПКОВСКИЙ (так навмисно спотворено наводили його прізвище чекісти) – потрапить у їх залежність».

Василь Липківський виявився набагато сильнішим і шельмуванню не піддався. Хоч з гіркотою і згадував, як у 1927 р. підбурюваний більшовиками другий Всеукраїнський собор «зняв з мене тягар митрополичого служіння», не полишив церковну, просвітницьку, наукову роботу. Невдовзі чекісти знову обмежили йому свободу, запроторивши до тісної камери Харківської в’язниці.

Фатальним виявився третій арешт, протягом якого священика утримували під-вартою у Лук’янівській тюрмі в м. Києві. На допиті у центральному апараті НКВС УРСР Липківський відкинув сфабриковані звинувачення «у тім, що був одним із керівників націоналістичної фашистської організації українських церковників, яка мала на меті відторгнення України від СРСР і створення самостійної держави фашистського типу». Утім підтвердив очевидне, погодившись, що був організатором збору підписів за відновлення української церкви, підтримував зв’язок з єпископами на еміграції. «Трійка» при Київському обласному управлінні НКВС 20 листопада 1937 р. ухвалила постанову «РОЗСТРІЛЯТИ Особисто належне йому майно КОНФІСКУВАТИ». Ввечері 27 листопада 1937 р. Василя Липківського було страчено.

«В’язниця, катування, смертна кара… Це дуже сумне явище, але яке воно звичайне, яке неодмінне в устрою земного державного життя! Де царі, де владики світу цього, там і тюрми, там і муки, кайдани, там і смертна кара». Безліч правдивих думок, донесених пастві о. Василем, вийшли в світ завдяки учням та послідовникам. У 1960–1980 рр. за кордоном були опубліковані збірки листів, проповідей, і одна з його центральних праць – «Історія Української Православної Церкви». Зберігши сапфіровий колір обкладинки попередніх видань, НАН України за часів незалежності підготувала і видала вибрані твори в 6 томах, які висвітлюють силу духу, тернистий життєвий шлях митрополита Василя Липківського.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. Митрополит Київський і всієї України УАПЦ Василь Липківський. Художній Портрет
2. «Нам дотепер докоряють, вважають навіть єретиками за те, що Українська церква відділилась від московського патріярха без його на це згоди, що утворила собі своє церковне керівництво. Але ж згадайте, чи питав московський патріярх згоди українського народу, коли підбивав під себе Українську церкву силою, без її згоди, він виконував заповіти Христа чи, навпаки, різко порушив ці заповіти і таким чином сам заслуговує докорів у єретицтві… Знайте ж усі ті, що вважаєте себе тут в Україні ще й досі прихильниками старої слов’янської церкви, підлеглої московському патріярхові, що ви підтримуєте неправду людську проти правди Христової, що коли ви не прагнете до церковної волі, до визволення Української церкви, ви йдете проти заповітів Христа, проти наказів св. Апостолів». З проповіді у день св. Миколая. Обкладинка книги «Митрополит Василь Липківський. Проповіді на неділі й свята. Слово Христове до українського народу». 1969 р.
3. Свято-Покровська церква на Солом’янці, настоятелем якої у 1905–1919 рр. був протоієрей Василь Липківський. Нині перебуває в юрисдикції Православної Церкви України. Вікіпедія
4. Хіротонія Митрополита Василя Липківського. У вівтарі собору св. Софії у Києві 10 жовтня 1921 р. З книги В.М. Чехівського «За церкву, Христову громаду, проти царства тьми». Нью-Йорк, 1974, с. 26.
5. Митрополит серед мирян і духовенства. м. Київ, біля стін св. Софії. 1923 р. «Наше Слово», № 6, 2015 р.
6. Титульний аркуш кримінальної справи Липківського В.К. 1937 р. ЦДАГОУ, фонд архівних кримінальних справ
7. Витяг із акту про виконання вищої міри покарання за підписом коменданта НКВС УРСР О.Г. Шашкова. 1937 р. ЦДАГОУ, фонд архівних кримінальних справ
8. Висновок прокуратури м. Києва про реабілітацію В.К Липківського. ЦДАГОУ, фонд архівних кримінальних справ
9. Портрет, автограф Митрополита Київського і всієї України УАПЦ Василя Липківського.
10. Меморіальний хрест на символічній могилі. Лук’янівський цвинтар м. Києва
11. Пам’ятник митрополитові Василю Липківському скульптора П. Капшученка, 1983 р. Український пантеон у м. Савт-Бавнд-Брук, США
12. Обкладинка матеріалів Всеукраїнської наукової конференції «Служіння і спадщина Митрополита Василя Липківського». 17 листопада 2007 р. м. Київ