Помаранчева революція, 20-ту річницю якої відзначаємо, стала поштовхом до духовного відродження нації, відновлення історичної пам’яті, збереження української ідентичності. Перед усім світом вона засвідчила неспинний розвиток в Україні громадянського суспільства, яке готове боротися за демократичні цінності — права людини, політичні і громадянські свободи. За даними соціологів, у подіях Помаранчевої революції взяли участь понад 6,6 мільйонів громадян. Загально відомими стали гасла «Разом нас багато, нас не подолати!», «Свободу не спинити!», «Разом — сила!».

За декілька років стало зрозуміло, що багато завдань, поставлених українським політикам Майданом не було реалізовано.

Революція Гідності / Євромайдан це продовження боротьби громадян України за право самим визначати своє майбутнє та завтрашній день своєї держави. Загроза цілковитої втрати незалежності й перетворення України під тиском кремля на російську вотчину, захист європейського вектора розвитку, людської гідності та громадянських прав і свобод, вдруге вивели людей на майдани всіх областей 21 листопада 2013 року. Революція Гідності спиралася на досвід самоорганізації суспільства, набутий зокрема під час Помаранчевої революції. Водночас, протестувальники Євромайдану врахували помилки попередників та післямайданного періоду, коли доволі слабке й недосвідчене громадянське суспільство переклало всю відповідальність за розвиток держави на політиків.

Революція Гідності сприяла подальшому формуванню громадянського суспільства, яке усвідомлювало свою роль у розбудові майбутнього країни та чітко бачило наявні загрози. Вона стала бойовим хрещенням для українців, які зіткнулись з насиллям і усвідомили ціну свободи та гідності, побачивши кров, пролиту за право вільно творити майбутнє.

У вогні та боротьбі загартувалося чимало тих, хто навесні 2014 р. добровільно вирушив із Євромайдану на український Схід, щоб захистити країну від російської агресії, а в лютому 2022 р. з широкомасштабним вторгненням став на захист України від російської навали. «Ця нова генерація під час Революції Гідності обстоювала і тепер доводить на фронтах право жити без московських директив, доводить, що у Росії немає жодних (історичних, політичних, духовних) підстав стирати Україну не лише зі сторінок своїх фальсифікованих підручників, а й з земної поверхні», порівнюючи історичне минуле з нинішньою трагічною буденністю України відзначив сучасних захисників відомий український науковець, професор Юрій Шаповал.

Помаранчева революція та Революції Гідності залишили вікопам’ятний слід у душах українців і служать моральним орієнтиром нинішньому та майбутнім поколінням. Громадський діяч, колишній дисидент і політв’язень радянських таборів Мирослав Маринович зазначив: «Якщо говорити про мою оцінку Революції Гідності, то вона дуже висока. І це почуття великої гордості за народ, великої радості, що ми спроміглися на таке піднесення духу… І тому я називаю і Помаранчеву революцію, і Революцію Гідності революціями духу. Передусім — духу, а не політичними революціями. Вони не змінили, скажімо, олігархічний лад. Але вони утвердили незалежницький дух українців».

Події листопада 2013-го — лютого 2014 року, визначальними чинниками яких стали самоорганізація громадян, взаємопідтримка, чітка громадянська позиція й усвідомлення відповідальності за долю держави, довіра та відчуття єдності, дали українцям змогу вистояти впродовж майже трьох років широкомасштабної агресії росії і нині надихають на Перемогу.

Підготував за інформаційно-методичними матеріалами Українського інституту національної пам’яті, Національного меморіального комплексу Героїв Небесної сотні — Музею Революції Гідності Ігор Шуйський, доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України.

Фото і коментарі:

1–3. Київ, майдан Незалежності. Листопад 2004 р. Фото УНІАН (1), ТСН.

4. 1 грудня 2013 р. спершу на Михайлівській площі, а згодом біля пам’ятника Тарасові Шевченку в Києві почали збиратися тисячі людей. Звідти колони учасників акції маршем рушили до майдану Незалежності. За різними даними, участь у марші взяли від 500 тисяч до 1 мільйона осіб з усієї України.На вулиці Банковій неподалік від Адміністрації президента відбулися сутички між мітингарями та «Беркутом», під час яких потерпіли зокрема українські та іноземні журналісти.Після подій 1 грудня у середмісті столиці почалося своєрідне позиційне протистояння між протестувальниками та владою. Це нагадувало події Помаранчевої революції. Фото Максима Баландюха, maidanmuseum.org

5. У ніч на 11 грудня 2013 р. сталися ще одна спроба розгону Майдану, а також штурм будівлі КМДА силовиками. На Майдані залишалися лише кілька сотень протестувальників. У момент, коли наметове містечко оточили внутрішні війська, до Майдану долинули звуки дзвонів Михайлівського Золотоверхого монастиря — вперше за вісім століть від часів ординської навали вони били на сполох, скликаючи містян на допомогу. За годину на оборону Майдану, в тому числі завдяки соціальним мережам, мобілізувалися тисячі киян, тож силовики були змушені відступити. Для захисту Майдану від повторного штурму активісти почали посилювати барикади, зокрема на вулицях Михайла Грушевського, Інститутській та Хрещатику.
6. 22 грудня 2013 р., в неділю, на вічі, що проходило на майдані Незалежності, було прийнято рішення про створення Всеукраїнського об’єднання «Майдан». У резолюції об’єднання йшлося зокрема про розгортання широкої мобілізаційної роботи з організації спротиву в усіх областях України.
7. Громадський діяч, академік НАН України професор Мирослав Попович: «…Майдан — навпаки, змінив політичний уклад України. І вже цього ніколи не викорінити... Майдан — це великий чинник, це тиск масових настроїв».Патріарх-предстоятель УГКЦ кардинал Любомир Гузар: «Ми хочемо бути демократичною державою. Майдан великою мірою це заманіфестував. Люди, які там стояли, щиро мріяли. Але мрії треба втілювати у життя працею». Фото з Майдану Незалежності, м. Київ, 08 грудня 2013 р.

8. Святослав Вакарчук, музикант, лідер гурту «Океан Ельзи»: «Майдан — це не пафосна дата. Майдан — це мішки під очима від безсоння. Майдан — це сльози від диму. Майдан — це кулаки, стиснуті від злості. Майдан — це зірваний голос. Майдан — це відчуття тепла від незнайомця. Майдан — це ком у горлі під «Пливе кача»… ком у горлі, але — впевненість у перемозі!». Концерт гурту «Океан Ельзи», грудень 2013 р. Фото Петра Задорожного, maidanmuseum.org
9. Фрагмент експозиції Національного меморіального комплексу Героїв Небесної сотні — Музею Революції Гідності, присвячений харків’янину Владиславу Зубенку. Фото maidanmuseum.org
10. Професорка Єльського університету, історикиня Марсі Шор оцінила Революцію Гідності як «найвидатнішу подію за ті двадцять п’ять років, відколи я займаюся Східною Європою» («The Ukrainian Night. An Intimate History of Revolution», 2017). Її колега, професор Тімоті Снайдер свідчив: «Із погляду Європи сенсом Майдану було європейське майбутнє. У 2014 році єдиними, хто говорив про майбутнє Європи, були українці».