Старшинського роду. Полковник Харківського козацького полку Григорій Семенович Квітка (1669–1774)

Давній український козацький рід Квіток займає особливе місце в історії Харкова. На початку XVII століття його пращури з Гадяцького полку, що на Полтавщини, переселяються в Слобідську Україну. Звання, авторитет і статки, а головне, вміння добре облаштуватися в нових умовах, дозволили їм вільно почуватися на верхніх шаблях соціальної ієрархії. Діяльність перших відомих представників роду Квіток пов’язана з поселенням в районі Основи — окремої слободи, потім передмістя, яке в подальшому доєдналося до Харкова і стало районом міста.

Головна роль у розбудові Основи належить Квітці Григорію Семеновичу (1669–1774), якому за документальними джерелами нині виповнилося 355 років від народження і 250 років від дня смерті. У 1713 р. він став першим власником цих слобідських земель, придбавши їх у представниці іншого славетного роду, удови полковника Федора Григоровича Донець–Захаржевського. А в 1714 р., у чині полковника Харківського козацького полку, захистив харківські та ізюмські землі від спустошливих нападів розбійників. Шляхетного козака після смерті поховали у Великому Успенському соборі на території Києво–Печерської лаври.

Залишив пам’ять по собі Григорій Квітка, збудувавши власним коштом у 1713 р. першу в слободі дерев’яну Іоанно–Предтеченську церкву. Вона була своєрідним культурним центром для переселенців, які хутко освоювали землі на побережжі річки. Традиційно, церкви в нових місцях виконували функції лікарень. Поряд була розташована школа, у якій служив дяк Іван Капустянський. Хоча за сорок років нащадки перенесли дерев’яну церкву в інше місце і згодом через ветхість зовсім розібрали, побудувавши в 1782 р. добротну кам’яну споруду, обране Григорієм Семеновичем місце відмітили встановленням пам’ятного кам’яного обеліску. Під новою церквою Іоанна Предтечі розташувалася родинна усипальниця, у якій поховали майже всіх представників сім’ї Квіток.

Набожність Квіток відзначив професор Дмитро Багалій: «Бачимо ми багато старшини, їх синів, удов та дочок у слободсько–українських монастирях. Коли ми звернемо увагу, наприклад, на рід Квіток, то побачимо, що з цього роду вийшло багацько ченців: М.І. Квітка — чернець Курязького монастиря, ігумен того ж монастиря Наркіс, дві ігуменії Хорошевського монастиря — Феофанія і Марія; навіть славетний Грицько Квітка–Основ’яненко був якийсь час ченцем» («Історія Слобідської України»).

У XVIIІ столітті нащадки роду Квіток у прагненні звань і посад, влилися в загальноімперську аристократію, і отримали титули генералів та губернаторів. Але сучасним українцям найбільш близьке ім’я Григорія Федоровича Квітки–Основ’яненка, якого вважають засновником прози в новій українській літературі й батьком жанру соціально–побутової комедії. До речі, літературний псевдонім письменник обрав від назви родової садиби, де він народився 29 листопада 1778 р. Нині на місці колишнього маєтку Квіток розташований Парк культури і відпочинку ім. Квітки–Основ’яненка.