Print this page
24 грудня

Старшинського роду. Полковник Харківського козацького полку Григорій Семенович Квітка (1669–1774)

Старшинського роду. Полковник Харківського козацького полку Григорій Семенович Квітка (1669–1774)

Давній український козацький рід Квіток займає особливе місце в історії Харкова. На початку XVII століття його пращури з Гадяцького полку, що на Полтавщини, переселяються в Слобідську Україну. Звання, авторитет і статки, а головне, вміння добре облаштуватися в нових умовах, дозволили їм вільно почуватися на верхніх шаблях соціальної ієрархії. Діяльність перших відомих представників роду Квіток пов’язана з поселенням в районі Основи — окремої слободи, потім передмістя, яке в подальшому доєдналося до Харкова і стало районом міста.

Головна роль у розбудові Основи належить Квітці Григорію Семеновичу (1669–1774), якому за документальними джерелами нині виповнилося 355 років від народження і 250 років від дня смерті. У 1713 р. він став першим власником цих слобідських земель, придбавши їх у представниці іншого славетного роду, удови полковника Федора Григоровича Донець–Захаржевського. А в 1714 р., у чині полковника Харківського козацького полку, захистив харківські та ізюмські землі від спустошливих нападів розбійників. Шляхетного козака після смерті поховали у Великому Успенському соборі на території Києво–Печерської лаври.

Залишив пам’ять по собі Григорій Квітка, збудувавши власним коштом у 1713 р. першу в слободі дерев’яну Іоанно–Предтеченську церкву. Вона була своєрідним культурним центром для переселенців, які хутко освоювали землі на побережжі річки. Традиційно, церкви в нових місцях виконували функції лікарень. Поряд була розташована школа, у якій служив дяк Іван Капустянський. Хоча за сорок років нащадки перенесли дерев’яну церкву в інше місце і згодом через ветхість зовсім розібрали, побудувавши в 1782 р. добротну кам’яну споруду, обране Григорієм Семеновичем місце відмітили встановленням пам’ятного кам’яного обеліску. Під новою церквою Іоанна Предтечі розташувалася родинна усипальниця, у якій поховали майже всіх представників сім’ї Квіток.

Набожність Квіток відзначив професор Дмитро Багалій: «Бачимо ми багато старшини, їх синів, удов та дочок у слободсько–українських монастирях. Коли ми звернемо увагу, наприклад, на рід Квіток, то побачимо, що з цього роду вийшло багацько ченців: М.І. Квітка — чернець Курязького монастиря, ігумен того ж монастиря Наркіс, дві ігуменії Хорошевського монастиря — Феофанія і Марія; навіть славетний Грицько Квітка–Основ’яненко був якийсь час ченцем» («Історія Слобідської України»).

У XVIIІ столітті нащадки роду Квіток у прагненні звань і посад, влилися в загальноімперську аристократію, і отримали титули генералів та губернаторів. Але сучасним українцям найбільш близьке ім’я Григорія Федоровича Квітки–Основ’яненка, якого вважають засновником прози в новій українській літературі й батьком жанру соціально–побутової комедії. До речі, літературний псевдонім письменник обрав від назви родової садиби, де він народився 29 листопада 1778 р. Нині на місці колишнього маєтку Квіток розташований Парк культури і відпочинку ім. Квітки–Основ’яненка.

 

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:
1. Герб слобожанського роду Квітки. Вікіпедія.
2. Гравюра кінця XVIIІ ст. «Основа». «Откуда родом», сайт А. Парамонова.
3. Зовнішній вигляд будинку у садибі Квітки–Основ’яненка. м. Харків, 1917 р. «Откуда родом», сайт А. Парамонова.
4. Парк культури і відпочинку ім. Квітки–Основ’яненка у м. Харкові. 2020 р. Вікіпедія.

 

Read 163 times
Rate this item
(0 votes)