Євген Сверстюк: «Симоненко належить до тих людей, чиї біографії треба вивчати як частку історії України»
8 січня виповнюється 90 років від дня народження Василя Андрійовича Симоненка (1935−1963), поета, прозаїка, перекладача, журналіста. Діяча українського руху опору, шістдесятника. Лауреата Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1995, посмертно).
Яскравий, але, на жаль, короткий творчий і життєвий шлях поета і громадянина висвітлив український літературний критик, есеїст, філософ, політв’язень радянського режиму Євген Олександрович Сверстюк, який добре знав В. Симоненка і часто знаходився поряд із ним як поет та учасник руху шістдесятництва. Підготовлена Є. Сверстюком у 2005 р. біографія, а також спогади з оцінками творчості В. Симоненка, є часто цитованими і актуальними.
«Василь Андрійович Симоненко — одна з найяскравіших і найзначніших фіґур в українській поезії початку 1960-х рр. Пішов із життя на 29–му році, та справив величезний вплив на пробудження національно–демократичних настроїв в Україні.
Син селянки. Навчався на факультеті журналістики Київського університету в 1952–1957 — у роки ідеологічних потрясінь і падіння рівня страху. Керував літературною студією. Цікавився американською літературою. Відрізнявся щирістю й відвертістю. З 1957 р. був літпрацівником відділу культури ґазети «Черкаська правда», з 1960 р. — завідував відділом пропаганди ґазети «Молодь Черкащини». Дебютував книжкою віршів «Тиша і грім» (1962), що засвідчило появу яскравого таланту в плеяді молодих поетів. Літературне оточення Симоненка — поети М. Вінграновський, І. ДРАЧ, Л. КОСТЕНКО, літературні критики І. ДЗЮБА, І. СВІТЛИЧНИЙ, Є. СВЕРСТЮК. Йому залишалося рік життя (пізніше лікарі визнали рак нирок). Саме в 1962–1963 рр., у тривожному передчутті смерті, він створює свою другу книгу — «Земне тяжіння» (1964). Її цитували, переписували (додаючи цензурні пропуски), заучували напам’ять і порівнювали за глибиною страждання та щирості з поезією Т. Шевченка. Зухвало відвертий вірш Симоненка викликав на двобій усю систему неправди й офіційного фарисейства. Читач оцінив не тільки щирість, але, насамперед, поетичну енерґію вірша і чистий голос, позбавлений половинчастості й напівправди, що культивувалися в літературі соцреалізму. Офіційне видання книги ніби як леґалізувало цей стиль. Поет учив своїх сучасників розкріпачуватися і чесно писати правду, чого б це не коштувало. Український народ, його лик перед загрозою нівеляції, правда у зашморзі узаконеної брехні й казенної гордині, любов, загнана в підпілля, і краса під маскою квітучого благополуччя — усе це звучить у поезії Симоненка як крик і заклинання зберегти обличчя і живий дух, відстояти право жити.
Найповніше видання Симоненка з передмовою І. Кошелівця вийшло за кордоном під назвою «Берег чекань» (Мюнхен, 1963). Російською мовою видавництво «Молодая гвардия» в «Библиотеке избранной лирики» видало книжку «Василь Симоненко» у перекладах Лева Смирнова (1968). 1964 р. окремо вийшли книжки для дітей «Цар Плаксій та Лоскотон», «Подорож у країну Навпаки» і збірка оповідань «Вино з троянд». Раритетом стала його найповніша підцензурна книжка «Поезії» (1966), де низка віршів фальсифікована. Після цього [про] творчість Симоненка замовчувалося як «перекручений прояв національних почуттів».
У самвидаві ходили щоденникові записи Симоненка останнього року життя «Окрайці думок» і добірка його позацензурних віршів з передмовою І. СВІТЛИЧНОГО. Під час репресій 1972 р. [радянська] влада належно «оцінила» Симоненка: проти померлого поета, за словами І. СВІТЛИЧНОГО, «теж порушили справу».
У статті «Симоненко — ідея», Євген Сверстюк вирізнив поета, який піднявся до верхніх щаблів сучасної культури. «Діяльний дух Василя Симоненка, виявлявся при всякій нагоді. Він завжди був творчий — чи то в поезії, чи в прозі, чи просто в розмовах на життєво важливі теми. Симоненко належить до тих людей, чиї біографії треба вивчати як частку історії України».
Підготовлено за: Симоненко Василь Андрійович https://museum.khpg.org/1113996417 ; Є. Сверстюк. Симоненко — ідея // Симоненко В. Берег чекань. М., 1973. С. 284–292.
фото, коментарі:
1. Симоненко В.А. (1935−1963).
2. Меморіальний музей в селі Біївці Лубенського р-ну Полтавської обл., відкритий у хаті, де народився Василь Симоненко. Фото: https://www.mandry.ck.ua/wp-content/uploads/2024/10/MG_3101.jpg
3. Музейна кімната «Робочий кабінет Василя Симоненка» в приміщенні редакції газети «Черкаський край» (колишня «Черкаська правда») у м. Черкаси, де він працював з липня 1957 р. по березень 1960 р.
4. Виконана ілюстраторкою Мотрею Чодновською (Motrya Chodnowska) обкладинка книги Василя Симоненка «Гранітні обеліски», Свобода, 1975.
5. Василь Симоненко у період здобуття вищої освіти. Підпис на звороті: «Київ. Університет. Осінь 1953 р. Отаким я був у цю пору для згадки через 70 років». Фото: https://vasylsymonenko.org/foto/
