Процес об’єднання територій в одну Українську Народну Республіку продовжився укладанням документа про злуку між УНР і ЗУНР в одну соборну державу. Представники сторін зустрілись 1 грудня 1918 р. на залізничній станції Фастів у штабному вагоні Головного Отамана УНР Симона Петлюри. Від Директорії УНР документ підписали Володимир Винниченко, Опанас Андрієвський, Федір Швець, Симон Петлюра. Від делегації Ради Державних Секретарів ЗУНР Лонгин Цегельський, Дмитро Левицький.

Акт Соборності України урочисто проголошений під час святкового мітингу 22 січня 1919 р. Дата була вибрана Радою народних міністрів УНР на першу річницю проголошення IV Універсалу Української Центральної Ради, що декларував незалежність Української Народної Республіки від Росії.

Церемонія відбулась на Софійському майдані в історичному центрі Києва. На початку було здійснено молебень. Голова Директорії УНР Володимир Винниченко привітав рішення, а член–секретар професор Федір Швець урочисто зачитав текст підсумкового документа — Універсалу Директорії Української Народної Республіки.

«Однині во єдине зливаються століттями відірвані одна від одної частини Єдиної України — Західно–Українська Народна Республіка /Галичина, Буковина і Угорська Україна/ і Наддніпрянська велика Україна.

Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України.

Однині є Єдина незалежна Українська Народна Республіка.

Однині Народ Український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну Самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду».

Наступного дня розпочався Конгрес трудового народу України (Трудовий конгрес України) — вищий тимчасовий законодавчий орган УНР періоду Директорії. 23 січня 1919 р. парламент затвердив ухвалу Української національної Ради ЗУНР та Універсал Директорії УНР про об’єднання в єдину державу. Таким чином відбулося юридичне та політичне об’єднання українських земель.

Учасники пленарних засідань конгресу 23–28 січня 1919 р. заслухали і обговорили звіти очільників органів української влади В. Винниченка, В. Чехівського, С. Петлюри. На останньому засіданні конгрес ухвалив Закон «Про форму влади на Україні», у якому, зокрема, наголошувалось: «Конгрес Трудового Народу України стоїть проти організації робітничої диктатури і висловлюється за демократичний лад на Україні. В цілях закріплення демократичного ладу, уряд УНР разом із комісіями має підготовити закон про вибори всенародного парламенту Великої Соборної Української Республіки».

Засідання конгресу проводилися під прямою загрозою окупації Києва більшовиками, війська яких насувалися зі сходу. «…Конгрес Трудового Народу України заявляє свій рішучий протест проти замахів на цілісність, самостійність і незалежність Української Народної Республіки. Український народ хоче бути нейтральним і в дружніх відносинах з усіма іншими народами, але він не потерпить, щоб яка б не було держава накидала збройною силою свою волю Українському Народові».

Новим гербом об’єднаної держави оголосили Тризуб, впроваджено в грошовий обіг гривню. Символіка УНР поширилася на грошових банкнотах, поштових марках і листівках. Налагодили економічні, військові зв’язки між Києвом і західною областю (у результаті злуки ЗУНР отримала нову назву, відповідно Західна область Української Народної Республіки — ЗОУНР).

«Український народ по обидва боки Збруча має бути навіки однині злитий в одне ціле й разом боротися за свою долю», — тішився Володимир Винниченко. Рада народних міністрів УНР ухвалила Закон «про встановлення святкування 22 січня, як дня проголошення самостійності України», у якому ця дата визначалася щорічним святом. Назва ж свята День Соборності увійшла в ужиток пізніше як сполучення, органічно поєднане із сподіваннями народу на власну українську державу.

Оновлений склад уряду прийняв низку важливих, життєво необхідних законів. До складу делегації на Паризьку мирну конференцію, на якій була представлена оновлена мапа єдиної України, увійшли представники двох колишніх республік. Проте суттєві розбіжності у зовнішньополітичних орієнтирах завадили інтеграційним процесам. Таким чином, попри перші успіхи, поставленої мети оновленій УНР досягти не вдалось. Через окупацію територій і розбрат між керівництвом української республіки нове державне утворення фактично перестало існувати.

Після встановлення радянської влади всі українські свята були витіснені з суспільного дискурсу. Звичайно, згадувати «контрреволюційне свято», а тим паче святкувати його в УСРР–УРСР протягом десятиліть ніхто не насмілювався. Пам’ять про об’єднання УНР і ЗУНР зберігали мешканці заходу України й українська політична еміграція в країнах Західної Європи й Америки. Перше по справжньому масштабне відзначення свята Соборності в Україні відбулося 22 січня 1939 р. в Хусті. Тоді на демонстрацію зібралося понад 30 тисяч учасників.

Символічна акція єднання Сходу і Заходу України — «Ланцюг єдності» — відбулась в радянські часи в неділю, 21 січня 1990 р. у переддень свята Злуки. Вона засвідчила, що українська нація подолала страх перед тоталітарним режимом і готова маніфестувати свою незгоду з політикою комуністичної партії.

Пам’ять про власну державу 1917–1921 рр. сприяла формуванню модерної національної ідентичності українців, надихала на продовження визвольної боротьби. Зрештою вона завершилася відновленням незалежності у 1991 р. І нині, через століття після проголошення Акта Злуки на Софійському майдані, відновлення Соборності залишається одним з актуальних завдань, а саме деокупація Криму та повернення тимчасово окупованих територій Донецької, Луганської, Харківської, Запорізької, Херсонської, Миколаївської областей.

Підготовлено за інформаційними матеріалами Українського інституту національної пам’яті до Дня Соборності України – 2025 https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/zhurnalistam/informaciyni-materialy-do-dnya-sobornosti-ukrayiny-2025

Фото і коментарі:

1. У єдності сила! Ілюстрація до Дня Соборності України, 2025 р.
2. Урочистості на Софійській площі з нагоди проголошення Акту Злуки українських земель. Фото з дзвіниці Софійського собору в Києві, 22 січня 1919 р. ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного
3. Універсал Директорії Української Народної Республіки. 22 січня 1919 р. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф. 1429 оп. 1 спр. 5 арк. 5.
4. Мапа України, представлена українською делегацією на Паризькій мирній конференції, 1919 р. Інтернет-ресурс
5. 21 січня 1990 р. українська патріотична громадськість із нагоди 71–ї річниці проголошення злуки УНР та ЗУНР утворила живий ланцюг єднання від Івано–Франківська до Києва. Прикладом тієї «української хвилі» була акція жителів країн Балтії «Балтійський шлях». Джерела називають від 500 тисяч до трьох мільйонів учасників, які взялися за руки та створили безперервний ланцюг від Києва через Львів до Івано–Франківська. Акція стала провісником майбутнього падіння СРСР і постання незалежності України. Фото: харків’яни учасники «Ланцюга єдності», 21 січня 1990 р. ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного
6. Мітинг–молебень 21 січня 1990 р. в м. Києві на Софійській площі, де в 1919 р. був проголошений Акт Злуки. ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного
7. Обкладинка книги: Дорошенко, Д. І. Нарис історії України : [в 2 т.]. Варшава, 1932–1933. (Праці Українського наукового інституту: серія підручників, кн. 2 ; т. XVIII) Т. 2 : Від половини XVII століття. 1933. 368 c.
8. Обкладинка книги: Грушевський, М. С. На порозі нової України : статті і джерельні матеріали. Українське Історичне товариство, 1992. 120 с. У книзі висвітлений процес державотворення, політичного і соціального будівництва.