З 1954 р. відбувались персональні виставки в Америці, які принесли Я. Гніздовському визнання. Представлені роботи викликали інтерес українських та американських мистецтвознавців Петра Андрусіва, Богдана Кравціва, Любомира Кузьми, Богдана Певного, Вадима Лесича, Дороти Грефлі, Джона Кенедея, Дороти Едлоу, Клайда Сінгера. Їх рефлексії опубліковані такими провідними виданнями, як The New York Times. Відомий науковець і діяч української діаспори, колишній харків’янин Юрій Шерех (Шевельов) був глибоко вражений і заполонений «його вмінням зосереджуватися, вживатися і відкидати все поверхове, зовнішньо ефектовне, модне. Волею йти власним шляхом і розкривати в малярстві проблеми людини ХХ сторіччя, а не творити другосортні копії течій і шкіл минулого віку, відгородившись від сучасності стіною нашої золотої провінційності».

Колеги художники відзначали використану митцем природню кольорову гамму яка корінням пов’язувала роботи з культурою Трипілля. Графічні роботи дорівнювали неперевершеній графіці Георгія Нарбута. Називали малярем ідей, коли автора передусім турбувало те, що він має представити загалу. Відмічали безкомпромісність Гніздовського, який не легковажив погонею за дешевими популярністю і розголосом. Роботи його були завжди новими і неочікуваними, відмінними від попередніх. Ці особливості завжди інтригували й зацікавлювали глядачів, робили кожну нову виставку подією для мистецької громади.

Зрілого майстра бачив у художнику Юрій Гайдар (літературний псевдонім ще одного вигнаного сталінським режимом колишнього харків’янина Юрія Лавріненка, відомого насамперед антологією «Розстріляне Відродження»), якому Я. Гніздовський оформив обкладинку збірки літературно–критичних есеїв «Зруб і парости». Лавріненко писав: «Він здобув собі чисто мистецькі перемоги на підставі, з одного боку, української культури, а з другого — вселюдської. З українських елементів критика підкреслює у малюнках і графіці Гніздовського поетичність, ліризм, любов до світу, який він естетично формує, а також відчуття кольористики природи і терплячу вичіткуваність народного українського мистецтва. Поруч із цим у Гніздовського повне опанування мистецької техніки і дисципліни, виплеканої століттями культури Заходу».

За два неповні роки проживання в Парижі (1956–1958 рр.), Гніздовський мав три успішні виставки. Саме там він уперше представив олійні картини, кераміку і скульптуру малих форм. Зріс його художній авторитет, а праці здобули міжнародне визнання. Роботи Якова Гніздовського широко експонувалися в країнах Африки та на Близькому Сході, у Великій Британії, Західній Німеччині, Чехословаччині, Японії. Гравюри стали темою документального фільму «Вівці в дереві», який одержав нагороду на кінофестивалі в Нью–Йорку.

Художник був членом редколегії журналу екслібристів Великої Британії й членом Американського товариства аматорів і творців книжкового знака, постійним автором журналу Філадельфійського відділу Об’єднання митців українців в Америці «Замітки з мистецтва». Власні погляди на життя і творчість митець виголосив у своїй книзі «Пробуджена царівна» (1967).

Помер Яків Гніздовський 8 листопада 1985 р., в Нью–Йорку. Ініціативою українських громадських діячів, щирих шанувальників таланту, урну з прахом Якова Гніздовського перепоховано 5 листопада 2005 р. на Личаківському цвинтарі у Львові.

Спадщина Я. Гніздовського складає сотні картин, більше ніж 300 ксилографій, офортів і ліногравюр, які зберігається переважно у приватних збірках та музеях за кордоном. Дві його картини — «Зимовий пейзаж» і «Соняшник» у 1962–1963 рр. прикрашали кабінет президента Сполучених Штатів Джона Кеннеді. У роки незалежності України удова художника Стефанія Гніздовська передала в дарунок українським музеям кілька оригіналів його робіт, а Львівському національному музею подарувала погруддя Якова Гніздовського роботи академіка Королівської Канадської Академії мистецтв, відомого скульптора українського походження Лео Мола.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. Я. Я. Гніздовський (1915−1985)
2. Виконана Я. Гніздовським обкладинка книги «Звернення воюючої України до всієї української еміграції» / М. Лаврівський, Р. Лозовський–Чупринка, В. Коваль [та ін.], Торонто,1953. Від імені Української головної визвольної ради автори Звернення закликали українську еміграцію об’єднуватися у боротьбі за створення незалежної держави. «Допоможи прозріти мільйонам чужинців, які ще щиро вірять у соціалізм в СРСР. Розкажи їм про жахливе гноблення народів в СРСР, про колоніальний грабіж їх багатств, про нечуваний визиск і рабське становище робітника, про придушення інтелігенції. Покажи перед цілим світом цю «найдемократичнішу» країну, де терором гонять до виборчих урн, де примушують народ голосувати за його катів і гнобителів, де суди є органами насильства і безправства, де людині не тільки зв’язаний рот, але й скута думка, де людина перетворена в безправного раба, де мільйони заслані в тюрми і концтабори… Воююча Україна вимагає, щоб українська еміграція була активним співорганізатором єдиного фронту всіх народів, поневолених і загрожених російсько–більшовицьким імперіалізмом». (стор. 6).
3. Великодня листівка роботи Я. Гніздовського.
4. Графічний малюнок «Соняшник», у 1962 р. придбаний законодавицею мод політичного істеблішменту Сполучених Штатів Америки, першою леді Жаклін Кеннеді для оздоблення кабінету президента Джона Кеннеді у Білому Домі.
5. Я. Гніздовський «Ram», дереворит, 1961 р. Художник був добре впізнаний у всіх ботанічних садах Нью–Йорку, на території яких створив серію живих малюнків «Баран», «Вівця», «Зебра», «Дерево», «Орангутан Енді», «Сова», «Павлин». Там він знаходив добровільних безкоштовних «моделей», згодних позувати, як писав художник, «за арахіс». У подальшому автор використав малюнки у якості книжкових ілюстрацій і плакатних зображень.