Професор Д. Багалій у статті, присвяченій пам’яті П. Гулака–Артемовського, зазначив, що колеги вважали його талановитим оратором і водночас відмічали відсутність у доробку професора глибоких наукових праць. Ректор Гулак–Артемовський запам’ятався тим, що запропонував міністерству народної освіти і домігся права заохочувати студентів до науково–літературної роботи друкуванням коштом університету найкращих творів та кандидатських дисертацій.

До першого тому «Опыты в сочинениях студентов Харьковского университета» (1846) студентських робіт, попередньо розглянутих і схвалених очолюваним ректором комітетом, увійшов твір Клеоніка Артемовського-Гулака «Історичний погляд на образ і порядок престолонаслідування в Росії, від Рюрика до наших часів» («Исторический взгляд на образ и порядок престолонаследия в России, от водворения в ней Рюрика до нашего времени»). У тому ж році відбиток цієї праці «за розпорядженням університетського начальства» був виданий в університетській друкарні окремо. Ця публікація залишається єдиною знаною статтею автора. За деякими даними Клеонік Петрович мав великі музичні здібності у грі на скрипці і згадують його, в першу чергу, як учня мегапопулярного в Європі ХІХ ст. бельгійського виконавця Анрі В’єтана. Також відомо, що студент університету Клеонік Артемовський–Гулак був сином від першого шлюбу Петра Петровича. Вплив Гулака–Артемовського старшого на опублікування цієї роботи очевидний, як і на її зміст. Одночасно Петро Петрович працював ректором та ординарним професором кафедри російської історії Харківського університету.

Втім, головним покликанням Петра Гулака–Артемовського було письменство. Перший вірш українською мовою з’явився в 1817 р. На повну силу поетичний талант розкрився в його байках, які стали справжнім надбанням української літератури. Найвизначнішою у творчому доробку поета заслужено вважається сатирична байка–казка «Пан та собака» (1818). Вона стала на той час одним із найгостріших творів української літератури, передавалась у списках і є однією з найвідоміших байок донині.

Водночас розпочинається й активна літературна діяльність Петра Гулака–Артемовського. У 1820–ті рр. він надрукував байки соціального змісту «Солопій та Хівря», «Тюхтій та Чванько» (1819), «Дурень і Розумний», «Цікавий і Мовчун» (1820), «Батько та Син», «Рибка», «Дві пташки в клітці» (1827). Тоді ж створив першу українську романтичну баладу «Рибалка». Російськомовний переклад твору Жана–Батиста Руссо «Ослепление смертных» з’явився одразу ж після переїзду письменника до Харкова. Потім друкуються його вільні переклади і переспіви російською мовою з Джона Мілтона, Жана Расіна, Горація.

П. Гулак-Артемовський представляв свої твори в «Українському віснику», був одним із засновників «Українського журналу». Він заклав в українську літературу основи нової байки, дав перші зразки романтичної балади й подав приклад майстерного віршування.

За життя письменника не було видано жодної збірки його творів. Першу спробу зібрати значну частину спадщини поета зробив Пантелеймон Куліш, надрукувавши в журналі «Основа» за 1861 р. дванадцять поезій. У 1877 р. його вірші нарешті вийшли окремою книжкою в Києві. Таким виданням став «Кобзар П.П. Артемовського–Гулака» з передмовою Ф. Піскунова. Вся ж літературна спадщина письменника побачила світ лише у ХХ столітті.

Його творчість нині називають «веселим смутком мудреця». Сам автор записав: «Мої дні — це тканина з чудних контрастів: я живу плачучи, я плачу сміючись. Кохання — ці солодкі чари для багатьох сердець — для мого серця було джерелом болю та сліз. Щоби полегшити свою долю і свої пекучі жалі, зітхаючи, я пишу кумедні вірші. Яка ж бо смішна наша доля! Бажаючи плакати, я смішу інших». П. Гулак–Артемовський був одружений двічі. Вперше з француженкою Луїзою, яка невдовзі померла, залишивши двох синів. І вдруге з дівчиною без статків Єлизаветою Федорівною, з якою виростив одинадцятеро дітей. Петро Петрович товаришував з харківським літератором Григорієм Квіткою–Основ’яненком, польським поетом Адамом Міцкевичем, родинами прогресивних підприємців Яхненків та Симиренків.

Митець усе життя плекав палку любов до віршованого слова. Повсякчас цитував різні твори, був надзвичайно активною людиною і до кінця життя зберіг світлий розум і тверду пам’ять. Помер 13 жовтня 1865 р. у Харкові під час ранкового богослужіння у церкві Покрови Пресвятої Богородиці. Похований Петро Петрович Гулак–Артемовський на першому міському кладовищі Харкова.

У 2017 році відбулося відкриття пам’ятника Петру Петровичу Гулаку–Артемовському у саду Т.Г. Шевченка біля Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. П.П. Гулак–Артемовський (1790–1865). УНІАН, https://images.unian.net/photos/2023_01/1674756664-6695.png?r=483297
2. Склад ректорату Харківського університету за 1844–1845 академічний рік, очолюваного П.П. Гулаком–Артемовським, опублікований в огляді навчальних предметів, які викладались в Харківському університеті.
3. Пам’ятник Петру Петровичу Гулаку–Артемовському, встановлений 2017 р. у саду Т.Г. Шевченка біля ХНУ ім. В.Н. Каразіна (автори скульптор О. Рідний і архітектор С. Чечельницький), univer.kharkov.ua
4. Обкладинка книги П.П. Гулак–Артемовський Твори / упоряд., передм., прим. Б.А. Деркач. Київ: Дніпро, 1978. 158 c.
5. Пам’ятник на місці поховання П.П. Гулака–Артемовського (нині Молодіжний парк у м. Харкові).