Досвід перших бойових зіткнень показав, що ворог чисельністю переважає українських оборонців, які з усіх сил стримували навалу. Четвертим Універсалом уряд УНР закликав громадян до боротьби з більшовицькими військами. Одними з перших на заклик відгукнулись студенти Київського університету Святого Володимира і Українського народного університету, ухваливши створення Студентського куреня Січових Стрільців.

Запис до куреня щоденно проводився у Педагогічному музеї. Студентів очікували в українських військових частинах «для піднесення культурно–національної свідомості та відваги». Але через брак вояків, молоддю вимушено поповнили бойові підрозділи, висунуті до оборонної лінії в районі залізничної станції Крути.

Бій, який тривав протягом п’яти годин, відбувся 29 (30) січня 1918 р. на північно–східному напрямку за 130 кілометрів від м. Києва. Наступ більшовиків зупинили українські військові частини, до яких підійшло підкріплення — чотири сотні 1–ї Київської юнацької школи імені Богдана Хмельницького та 1–ша сотня «Куреня Січових Стрільців» (разом понад 500 вояків і 20 старшин), озброєні 16 кулеметами і гвинтівками при підтримці звичайної артилерійської гармати, встановленої на залізничній платформі. До них додалося близько 80 добровольців із загону Вільного козацтва із м. Ніжина. Загалом українські сили в районі станції Крути налічували, за різними оцінками, 500–600 вояків.

Завдяки героїчним зусиллям військовиків УНР ворожий наступ більшовиків призупинився на кілька днів. Одночасно тривали переговори між Українською Народною Республікою і державами Четверного союзу (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною). Перемовини завершилися 9 лютого 1918 р. підписанням Брестського мирного договору. УНР здобула міжнародне визнання та отримала грошову позику і збройну допомогу в боротьбі із зовнішнім агресором в обмін на 60 мільйонів пудів хліба та іншої продукції.

У день поховання студентів і гімназистів у Києві була оголошена жалоба. Маршрут до Аскольдової могили був обраний таким чином, що від залізничного вокзалу процесія повернула на Володимирську і зупинилася біля будинку Центральної Ради — того місця, звідки починався бойовий шлях куреня Січових стрільців. Від міністрів і членів Ради звернувся Голова Української Центральної Ради професор Михайло Грушевський.

«Dulce et decorum est pro patria mori — Солодко і прекрасно вмерти за вітчизну, так як умерли оці сини й брати наші, які полягли головами, боронячи рідний край від ворогів… Якраз сьогодні, коли Центральна Рада засідала, почали зривати цього двоголового орла, цей символ самодержавія, це пятно неволі, в якій Україна перебувала стільки віків… Але ця операція знищення неволі не могла пройти безкровно, і кров пролилась. Щасливі ті, хто кров’ю засвідчив свою любов до рідного краю… Слава їм і вічний спокій!».

Героям Крут судилося власним жертовним прикладом довести необхідність збройного опору задля створення Української держави. Звільнившись від російського царату, Україна не відступила на шляху самовизначення перед загрозою поглинення більшовизмом. Саме такий вияв мужності сприяв міжнародному визнанню Української Народної Республіки, започаткував новий період в історії України.

Одинадцятий рік українська молодь боронить незалежну державу від збройної російської навали. В умовах тимчасової окупації частини території суверенної України, коли сучасні варвари здійснють геноцид, не визнаючи права українців на існування, подвиг Героїв Крут згуртовує і надихає всіх свідомих громадян на перемогу в боротьбі за відстоювання незалежності.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. Картина Олександра Климка «Бій під Крутами» (1936), яка тривалий час вважалася знищеною. Віднайдена у фондосховищах Львівського історичного музею з поміткою «не має мистецької вартості». Нині належить бібліотеці імені Василя Стефаника. У 2012 р. виставлена для публічного огляду.
2. Будівля вокзалу залізничної станції Крути (нині не зберіглась), розташована за 130 км на північний схід від м. Києва, 18 км від м. Ніжина. Фото 20 жовтня 1918 р., Національний військово-історичний музей України
3. Студенти куреня Українських Січових Стрільців на залізничній станції Крути незадовго до бою. Крути — проміжна станція Конотопської дирекції Південно–Західної залізниці на лінії Бахмач-Пасажирський–Ніжин. Фото січня 1918 р.
4. Учасник бою під Крутами в складі 1–ої Української військової школи ім. Богдана Хмельницького Валентин Отамановський (1893–1964). Депутат Української Центральної Ради, громадський і політичний діяч. Викладач ХНМУ, історик, бібліограф, краєзнавець. У серпні 1929 р. заарештований у сфальшованій справі Спілки визволення України, дістав 5 років таборів суворого режиму та 2 роки заслання до Татарстану. Після звільнення йому було заборонено виїжджати з Казані. З 1958 р. професор проживав у Харкові, викладав латину в медичному інституті. Помер 10 березня 1964 р., похований на міському кладовищі № 2 у м. Харкові. Реабілітований 11 серпня 1989 р. Зважаючи на значний науковий доробок, Вчена рада ХНМУ 25 січня 2018 р. присвоїла Центру медичного краєзнавства ім’я професора В. Д. Отамановського. Фото: Валентин Отамановський у часи навчання.
5. Учасник бою під Крутами, студент доброволець перев’язувального загону військ Центральної Ради Юрій Вороний (1895–1961). Після завершення навчання працював асистентом Харківського медичного інституту, старшим науковим співробітником Всеукраїнського інституту невідкладної хірургії та переливання крові, присвятивши життя розробці нових методів лікування. У Харкові 3 квітня 1933 р. Ю.Ю. Вороний уперше в світі зробив успішну пересадку нирки людині. Фото: Юрій Вороний, студент медичного факультету Київського університету Святого Володимира, 1915 р.
6. Учасник бою під Крутами, активний член студентської громади Київського університету Святого Володимира Іван Ількович Шарий (1894–1930). Автор перших опублікованих спогадів «Січовики під Крутами» (1918). Політичний і громадський діяч. Керівник повстанського загону в Холодному Яру, відомий як «Іван Чорний». У 1920–і рр. працював директором Київського будинку вчених. Заарештований органами ДПУ 10 жовтня 1929 р. за організацію опору колективізації та приналежність до Спілки визволення України. Засуджений 30 січня 1930 р. і розстріляний за вироком 25 лютого 1930 р. в м. Харкові.
7. Рукопис віршу «Під Крутами» українського поета Олександра Олеся, який в молоді роки навчався у Харкові. 20 січня 1923 р. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф. 4463, оп. 1, спр. 1, арк. 2.
8. Почесна варта покладає вінок квітів від Президента України Володимира Зеленського до пам’ятного хреста полеглим Героям Крут на Аскольдовій могилі. 29 січня 2024 р. Фото: https://www.president.gov.ua/news/u-den-pamyati-geroyiv-krut-prezident-ushanuvav-pamyat-polegl-88585