Невдовзі вони одружилися. Статистичні дослідження О. Русова у залюднених районах на Лівобережжі Дніпра вимагали від сім’ї частих переїздів. У середині 1880–х рр. Софія Федорівна оселилася в Харкові слідом за чоловіком, який за дорученням колишнього міського голови, очільника Харківської повітової земської управи професора Єгора Степановича Гордієнка (1812–1897), працював над історію харківського земства.

У нових місцях, Софія Федорівна швидко обзаводилася широким колом знайомих, адже займалась просвітницькою роботою. Освічене товариство університетського міста зустріло її дуже приязно. Софії запам’ятались гласний Харківської міської думи Федір Павловський (1839–1906), професори Дмитро Багалій (1857–1932), Микола Сумцов (1854–1922), перша в Російській імперії докторка історії Олександра Єфіменко (1848–1918). Іще «активна чорноземна сила усієї громади»: Андрій Шиманов, адвокат Станіславський, Семен Майстренко. Спочутливий українському рухові правник, гласний Харківської міської думи, перший голова Харківської громадської бібліотеки Борис Філонов (1835–1910), вдома якого проводилися нелегальні збори зі святкування днів Т. Шевченка. Член правління Харківської громадської бібліотеки, доктор медицини Фотій Піснячевський. Давній знайомий по Києву, ректор Харківського університету, економіст професор Григорій Цехановецький (1833–1889).

Інтелігентне оточення окриляло Софію. Друзі запропонували їй літературну роботу, чому вона раділа усією душею. За дорученням професора Д. Багалія підготувала біографію Григорія Квітки–Основ’яненка, надалі опубліковану в 1–му томі творів письменника, виданих у Харкові на початку 1890–х рр. Уклала огляд української літератури першої половини ХІХ ст., опублікований часописом «Киевская Старина».

С. Русову призначили головою видавничого відділу Харківського товариства розповсюдження серед народу грамотності. Товариство, завдяки поміщенню реклами, отримало кошти на видання книг великими накладами в 20–30 тисяч примірників. Так було опубліковано в Харкові її твір «Жанна д’Арк», переклади французького письменника Альфонса Доде. Діяльність С. Русової складалась настільки вдало, що в 1902 р. до 10–ліття співробітництва Товариство вручило їй на спомин надзвичайно гарну вітальну адресу.

Зсередини пізнавши київську та харківські українські громади 1880–1890–х рр., С. Русова залишила таке порівняння. «Взагалі якось відчувалася страшенна ріжниця між цими двома українськими університетськими центрами — Київом і Харковом. Київ жив якось хоробливо, — то з гарячковим піднесенням то в нерухомій апатії, у Київа завше були високі недосяжні ідеали й змагання, завше політичні конфлікти, страшенна роз’єднаність громадянства, поділ на ворожі гуртки, верстви. Липки—Поділ—Печерськ—Жилянська — це все цілком відокремлені світи, що не тільки жили кожний своїм власним життям, але й підозріло дивились на розвиток тієї чи иншої осібної частини. Харків не мав високої культурности Київа, але там було значно більше єдности, українська культура там мала свою давню традицію зв’язку з університетом, була свобідна від політичних конспірацій, там праця культурна йшла активніше, ширше організована».

Лютнева революція 1917 р. вплинула на її долю. С.Ф. Русова працювала в редколегії журналу «Українська школа» (1917–1919). Була директоркою департаменту дошкільного виховання і позашкільної освіти Генерального секретаріату (пізніше міністерства освіти). Головою Всеукраїнської учительської спілки. Професоркою Української педагогічної академії в 1918 р. у Києві. Викладала педагогіку в Кам’янець-Подільському університеті, а з 1924 р. – у Празі. Софія Федорівна – членкиня багатьох громадських товариств, учасниця міжнародних представницьких форумів.

С. Русова опублікувала багато педагогічних творів. Її ідеалом завжди залишалося виховання гармонійної людини на засадах любові й пошани до найкращих національних традицій. Завжди переймалась справами, які відбувались на рідній землі. Особливо боляче вона сприйняла штучний голод 1932–1933 рр., який став причиною загибелі мільйонів людей в Україні.

У травні 1932 р. Русова вимагала від Ліги Націй висловити ставлення до радянської влади, уряд якої є «урядом терору і насильства над народами, що мають нещастя належати до совітів». Восени того ж року, разом із секретаркою Національної ради українських жінок (НРУЖ) у Празі Харитиною Кононенко, Софія Русова звернулася до світової спільноти із закликом допомогти голодуючим. Посилаючись на публікації в більшовицьких газетах, вони закликали організації жіночого хреста стати на їх захист. «На Східній Україні Голод, справжній голод з усіма його фізичними й моральними страховищами. Його можна було чекати ще за 2–3 роки, поки він опанував би майже усю територію України, але він виявився вже тепер, і більшовицька преса сама мусить визнати його грізне панування. Це нещастя цілої країни, мільйонів людей не викликано якимись фізичними причинами — чи недородом, чи кліматичними умовами — ні, він утворений штучно тими політичними умовами, в яких перебуває український народ під владою московських большевиків».

Добре розуміючи, що приховує пропагандистське гасло «Україна не виконала плану хлібозаготівлі», вони цитували газети про невиконання колгоспами річних планів, про боротьбу влади з куркулями, про великий недосів зернових, про приховування хліба зголоднілим населенням, попри погрози радянської влади застосувати до крадіїв суворі покарання. Звернення Русової та Кононенко згодом вилилося у спільну статтю, у якій наголошувалося на катастрофічному стані сільського господарства в радянській Україні.

Померла Софія Русова у столиці Чехії, місті Прага, 5 лютого 1040 р. Вшановуючи внесок у розвиток педагогічної науки та її роль у створенні національної системи освіти, Міністерство освіти і науки України у 2005 р. запровадило нагрудний знак «Софія Русова», яким нагороджують за значні особисті успіхи у галузі дошкільної та позашкільної освіти.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. Софія Федорівна Русова (1856–1940).
2. Мироносицька площа в Харкові, де на початку 1890-х рр. проживала сім’я Русових. Інтернет–ресурс.
3. Пакунок з нелегальною літературою, залишений у Русових студентом Харківському університету, співзасновником таємного товариства «Братство тарасівців» Іваном Липою (1865–1923), став причиною арешту Софії Русової. Фото затриманої департаментом поліції Русової С.Ф., м. Харків, 1893 р.
4. Історико-меморіальний музей Софії Русової відкрито в 2013 р. у с. Олешня Ріпкинського району, що на Чернігівщині. Експозиція, яку створили фахівці Чернігівського історичного музею імені В. В. Тарновського, розмістилася у будиночку на території садиби Ліндфорсів, де народилася Софія Федорівна. Сайт Педагогічного музею України Національної академії педагогічних наук України.
5. Надгробок на місці поховання Софії Русової та її онука Романа Русова на Ольшанському цвинтарі в м. Празі, Чехія.