Його цінували як у війську, так і в цивільному житті. Після від’їзду О. Суворова до м. Астрахані, він легко знаходив собі заробіток педагога–гувернера в шляхетних маєтках. У спогадах згадував українські місцевості, у яких побував: Київ, Крим, Катеринослав, Глухів, Суми, Харків, Херсон. Маючи невеликі статки від заробітку, часто пересувався пішки. На плечі закидав торбинку з нотатником і книгами улюблених авторів, які служили в роботі посібниками: Вергілія, Жан–Жака Руссо, Жака–Анрі Бернардена де Сен–П’єра, Лоренса Стерна, Анахарсіса, Горація, Конрада Геснера. Записав враження від подорожей дорогами Валківського та Зміївського повітів на Харківщині, які пізніше були опубліковані.

У 1787 р. він опинився в Харкові, у якому швидко обзавівся впливовими знайомими, заслужив добру славу і повагу харків’ян. Тут І. Вернет працював до 1805 р., після чого поїхав до Чернігівської губернії викладати в новоствореному освітньому навчальному закладі — Новгород–Сіверській гімназії. У 1816 р. Іван Пилипович повернувся в Харків. Упорядковував і видав свої записи, які до речі містили побачені звички місцевого населення, тобто включали українські етнографічні матеріали.

Найцікавішими і такими, що мають історичну цінність, вважаються викладені на письмі враження Івана Вернета від зустрічі з відомим українським філософом Григорієм Сковородою (1722–1794). Незвичними є історія та форма їх публікації в літературно–мистецькому, науковому і громадсько–політичному місячнику «Український вісник», який за ініціативи професора Івана Срезневського, у редакції Євграфа Фломіатського, Розумника Гонорського, за участі Гаврила Успенського, Григорія Квітки–Основ’яненка та Петра Гулака–Артемовського протягом 1816–1819 рр. видавався невеличкими накладами в друкарні Харківського університету. Завдяки редакції часопису (а може з її ініціативи) у рубриці «Суміш» квітневого номеру 1817 р. були поміщені дві біографічні «п’єси» під загальною назвою розділу «Сковорода, Український філософ». Перша надійшла з м. Луганська від гірничого начальника чавуноливарного заводу, доктора філософії Густава Гесс–де–Кальве. Друга була написана у с. Софіївці Валківського повіту Іваном Вернетом. Доповнили добірку два оригінальних листи, в 1890 р. адресовані Г. Сковородою доброму знайомому купцю Є.Є. Урюпіну. Відомому тим, що на посаді міського голови Харкова зібрав кошти на відкриття університету в Харкові.

За оцінкою історика професора Дмитра Багалія спогади Івана Вернета про останню зустріч з Григорієм Савичем Сковородою були «надзвичайно важливими». Побачення відбулось у Аптекарському провулку району Заоскілля у будинку харківського аптекаря П.Ф. Піскуновського, до якого нерідко навідувались обидва харків’янина. Місце зустрічі потрапило до першого рядку «п’єси» — «Біля Лопанського мосту», який дехто з критиків сприйняв за назву твору. Зміст коротких спогадів І. Вернета про Г. Сковороду несподівано виявився відвертим і суб’єктивним. І навряд чи автор наважився на їх створення, якби не прохання університетських викладачів, які здогадувались про їх дійсну ціну.

З першої сторінки І. Вернет дав зрозуміти, що розмова видалася напруженою. Відкинувши умовності, обидва мислителі обмінялись болючими спичаками. Чи не найменш образливою була характеристика, надана Г. Сковороді: «Він був необробленим дорогим каменем, якому була потрібна рука майстерного художника». Натомість філософ назвав Івана Вернета «чоловіком із бабським розумом і дамським секретарем».

Глибокі непорозуміння між двома неординарними особистостями Дмитро Багалій вбачав у різниці світоглядів тих суспільних прошарків, які вони представляли. «Вернет силкувався переймати Сковороду: вони становили собою протилежні полюси, що ніколи не могли зійтися один з одним, бо природа зліпила їх з відмінного матеріалу. Ось чому Сковорода здавався Вернетові лише диваком, що найбільше скидався на циніка Діогена, тим часом як в дійсності, в своєму мандрівництві, він нагадував не Діогена, а тих перехожих учителів тогочасної народної школи, що були характерним явищем старого українського життя, звичаїв та традицій старовинної духовної школи з її мандрівними д’яками–вчителями, з мандрівними семінаристами та академістами». Натомість, педагог відображав погляди нового покоління, яке виховувалось на зразках європейського просвітництва. «Сам Вернет був кращим представником тих вихователів дворянської молоді України, що до її рук попала справа її освіти та виховання». Втім, історія розставила все по своїх місцях. В сучасній незалежній Україні шанують і оберігають значний творчий спадок самобутнього українського філософа Григорія Сковороди. Згадують і талановитого українця–швейцарця Івана Вернета, який займався літературною роботою та залишив писемні свідоцтва епохи.

Останні роки життя Іван Вернет прожив у Харкові і помер в 1825 р.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. Григорій Сковорода. Літографія В. Губенка, 1969 р.
2. Обкладинка примірника часопису «Украинский журнал» за 1824 р. з публікацією нарису І. Вернета «Мысли перед отъездом».
3. Такий вигляд мав Великий Лопанський міст з Університетської гіркі через частину Сергіївської площі. Далі початок Катеринославської вулиці і Христоріздвяна церква. Фото 1879 р. В.С. Досєкіна. Вікіпедія.