Даниїл народився 13 жовтня 1870 р. у Сімферополі й належав до старовинного шанованого роду караїмів (історичне написання Черкез). Батько його був почесним громадянином міста та належав до купецького звання. Мав виноградники на Південному березі Криму та займався виноградарством і виноробством. Хлопчик закінчив початкову караїмську школу і продовжив освіту в гімназії. Далі вступив до комерційного училища в Одесі. Закінчивши його 1891 р., юнак відчув великий потяг до техніки, почав самостійно готуватися до вступу до Санкт–Петербурзького технологічного інституту (ПТІ).
Мрія про навчання здійснилася після відбуття дворічної військової повинності в Севастополі. В інституті Д.С. Черкес почав спілкуватися з демократично налаштованими студентами. Участь у роботі одного з гуртків політичної самоосвіти соціалістичного спрямування закінчилася арештом і висилкою другокурсника Черкеса з Санкт–Петербурга. Не марнуючи часу, юнак продовжив освіту в Електротехнічному інституті бельгійського міста Льєж. А 1895 р. йому вдалося поновитися у складі студентів ПТІ.
У 1899 р. Даниїл Черкес отримав диплом з відзнакою та звання інженера–технолога. Восени того ж року почав працювати інженером–конструктором Харківського паровозобудівного заводу (ХПЗ). Невдовзі одружився з дівчиною з відомого караїмського роду Дуван — Анною Севаст’янівною, випускницею славнозвісних Бестужевських курсів, яка викладала в одній з жіночих гімназій Харкова. 1900 р. в них народився син Веніамін.
Однак за півтора року роботи на ХПЗ молодий інженер захворів на туберкульоз і був змушений перебратися до рідного Криму. Там у 1902 р. він посів місце інженера курорту Гурзуф, де налагодив водопостачання селища та спорудив установку для виготовлення льоду. Потім працював міським інженером Ялти, брав участь у будівництві каналізації та водогону, завідував Ялтинського водопроводом.
Події першої російської революції торкнулися і багатонаціонального Криму. Під час одного з чорносотенних погромів у Сімферополі було вбито його брата Іллю, а сам він був поранений погромниками. Влітку 1905 р. півострів став ареною революційного протистояння. Інженер Черкес був серед демократично налаштованих громадян, що допомагали повсталим матросам. Від гніву царського режиму його не врятувала службова поїздка на курорти французької та італійської Рив’єри задля вивчення питань благоустрою курортних містечок. Одразу ж після повернення, Д. Черкес був висланий з рідних місць.
У пошуках роботи в 1906 р. він прибув до Харкова, де на той час Губернське земство проводило конкурс на кращий проєкт каналізації лікарні «Сабурова дача». Перемога в ньому принесла Д. Черкесу роботу і пов’язала його з Харковом назавжди. Д.С. Черкес отримав посаду Головного будівничого каналізації з окладом у 4200 рублів на рік. Невдовзі його було призначено міським інженером Харкова. Тоді ж за його участю було здійснено пуск перших електростанцій в Євпаторії та Феодосії.
До жовтня 1908 р. був складений проєкт майбутньої каналізації з кошторисом і пояснювальною запискою. Експерти, серед яких був німецький фахівець Фрідріх Вернер, внесли певні зміни до проєкту, які додали більшої надійності майбутній системі. А 22 березня 1913 р. газета «Харьковские губернские ведомости» сповістила жителів міста, що задля ознайомлення з передовим світовим досвідом у галузі очистки стічних вод на біофільтрах та роботи сміттєспалювальних печей інженер Д.С. Черкес відвідав Англію, Францію, Німеччину та Швецію.
Проєкт мав забезпечити Харків каналізацією на 30–40 років уперед при прогнозованому зростанні населення до 600.000 мешканців. Будівельні роботи почалися навесні 1912 р., а перші під’єднання до вуличної мережі були здійснені в серпні 1914–го. Харків став дванадцятим містом Російської імперії, облаштованим каналізацією. Початок Першої світової війни спричинив згортання будівельних робіт, а від 1917–го нові підключення на кілька років зовсім припинилися. І все ж третина території міста, зокрема його найбільш густонаселені центральні райони, вже були охоплені каналізаційною мережею. А інженерна система з очищення стічних вод стала взірцем не тільки для Росії, а й для Європи.
Революційні події в країні зруйнували структуру управління комунальним господарством. А із введенням політики воєнного комунізму та скасуванням плати за комунальні послуги була знищена й економічна база його функціонування. Загальна біда спіткала службу каналізації Харкова. Намагання хоча б у мінімальному обсязі продовжувати розширення мережі за рахунок домовласників довелося остаточно припинити у 1919 р. (націоналізація житлового фонду покінчила з приватною власністю на багатоквартирні будинки). З настанням 1920 р. капітальні і порівняно нові споруди каналізації почали приходити в занепад. Журнал «Коммунальное хозяйство на Украине» (№ 4 за 1922 р.) змальовував жахливу картину: «Відсутність матеріальних засобів і примусовий характер праці робітників фактично залишили роботу всього обладнання та споруд без будь–якого догляду. ...мали місце випадки фонтанування нечистот з колодязів каналізаційної мережі на вулицях міста». Все це спричинило подальші страшні наслідки. Зокрема у 1919 р. у місті було зареєстровано 485 випадків натуральної віспи, 20.055 випадків висипного тифу, 2000 — зворотного тифу та 311 випадків холери. Страшного удару завдали ці пошесті й особисто Даниїлу Самойловичу: у 1922 р. від тифу померла його дружина.
Перехід країни до нової економічної політики та застосування принципів госпрозрахунку сприяли виходу з комунальної кризи. Даниїл Самойлович став одним з організаторів Головного управління комунального господарства при Народному комісаріаті внутрішніх справ України. у якому протягом 3–х років керував відділом водопостачання і каналізації.
Багато уваги інженер Черкес приділяв процесу очищення стічних вод, наголошуючи, що Харківська станція є основною експериментальною базою України з опробування новітніх засобів очистки міських стоків. Метод біологічного очищення стічних вод активним мулом, теоретично обґрунтований професором С.Н. Строгановим, уперше був перевірений у виробничих умовах у Харкові в 1920–1921 рр. на Диканівській очисній станції під керівництвом професора Д.С. Черкеса.
Одна з перших хвиль придушення демократії та політичного плюралізму в більшовицькій державі зачепила й родину Черкесів. В середині вересня 1922 р. за приналежність до антирадянської партії меншовиків, антирадянську агітацію та розповсюдження контрреволюційних листівок разом із 20–ма однопартійцями був заарештований син професора, студент старшого семестру Харківського інституту народного господарства Веніамін Черкес. Під час перебування під вартою у нього загострилися давні хвороби. І на додаток у тюрмі він захворів на запалення легенів. У відчаї Даниїл Самойлович звернувся до влади з проханням пом’якшити вирок, оцінивши «ту уперту працю, яку я незмінно та лояльно несу на користь Радянської влади». Змилувалися... Концтабір в Архангельській губернії замінили на 3–річне заслання в Наримському краї. До Харкова Веніамін Черкес повернувся лише у 1927 р., тільки після скасування постанови секретаріату ВУЦВК про обмеження щодо місця проживання.
Пережиті трагедії не здолали творчої енергії Даниїла Самойловича, а боротьбу з розрухою в комунальному господарстві він вважав своїм професійним обов’язком. З 1921 р. до 1926 р. працював у складі редакційної колегії першого українського фахового журналу комунальників «Коммунальное хозяйство на Украине», який видавався в Харкові. Провідним спеціалістом з водовідведення та водопостачання у 1918 р. був розроблений проєкт каналізації Миколаєва, а в 1924 р. Д. Черкес керував будівництвом круглого тревіс–тенка на очисних спорудах у Сімферополі. У 1926 р. керована Даниїлом Самойловичем група інженерів склала проєкт постачання Сімферополя водою з джерел ріки Салгір.
Свідченням незаперечної поваги фахівців до цього видатного діяча стало обрання у 1927 р. саме Харкова місцем проведення другого (XIV) Водопровідного та санітарно–технічного з’їзду, а завідувача Харківською каналізацією Д.С. Черкеса — головою його організаційного бюро. Делегати з’їзду ухвалили: «Відмітити видатний інтерес, який являють для всіх працівників в галузі санітарної техніки споруди Харківської каналізації з біологічної очистки стічних вод, які за своїм масштабом є єдиними в містах СРСР». На той час вулична каналізаційна мережа міста зросла загалом у 2 рази і становила 91,4 км.
Даниїл Самойлович став одним з ініціаторів відкриття у 1922 р. у Харкові Всеукраїнського комунального технікуму — першого в Союзі вищого навчального закладу в цій галузі — і ввійшов до його професорсько–викладацького корпусу. Саме для його студентів він написав підручник, у якому було викладено сукупний досвід та найновіші досягнення сучасної інженерної думки. Від самого часу заснування він викладав і на створеному у 1920–му інженерно–будівельному факультеті Харківського технологічного інституту.
Проте в країні, яка оговтувалась від принесених війнами і революціями руїни, тривали політичні репресії. Однією з найвідоміших справ проти вітчизняної інтелігенції був відкритий «процес Промпартії». Під удар потрапила і родина начальника Харківської каналізації Д.С. Черкеса. 16 грудня 1930 р. за звинуваченням у приналежності до антирадянської партії та антирадянську агітацію вдруге було заарештовано Веніаміна Даниїловича Черкеса — талановитого науковця, економіста, співробітника Комісії з вивчення проблеми міст при Держплані УСРР. Шістдесятирічного професора заарештували невдовзі після сина, 10 січня 1931–го. Єдиною коштовністю, яку знайшли та вилучили у Даниїла Самойловича при обшуку, була пам’ятна золота шлюбна обручка вагою 2 грами. Звинувачення було стандартним — «участь в контрреволюційній шкідницькій організації», стаття 547 КК УСРР. Під слідством за підозрою у приналежності до міфічної Промпартії опинилося ще кілька провідних працівників комунального господарства Харкова: головний інженер Харківського міського відділу комунального господарства О.А. Тирмос, головний інженер управління водопостачання Д.Д. Тіц, буровий майстер служби водопостачання Г.Л. Сичов, інженери Харівкомунгоспу С.Л. Берчанський та Б.О. Кустарський. Слідство просувалося по накатаних рейках. Управління комунального господарства виступало в ролі кубла заколотників. Фахівці, що входили до управлінської ланки комунальної галузі та тісно контактували у виробничих потребах були призначені на роль членів підпільної контрреволюційної організації. Вся їхня виробнича діяльність була наче б то суцільним шкідництвом, а рядові виробничі наради — замаскованими зборами осередку Промпартії.
Поведінка Даниїла Самойловича вражає дивовижною мужністю, витримкою, мудрістю. Незважаючи на катування під час нескінчених допитів, його власноруч написана біографія, на яку зазвичай спиралися слідчі у пошуках компромату, не дала звинуваченню жодної зачіпки. Черкес не назвав жодного імені живих на той час людей, які могли б стати наступними жертвами репресій, не підтвердив жодного з вигаданих фактів злочинної діяльності. Натомість з величезною людською, громадянською та професійною гідністю написав: «Я є кращим спеціалістом з каналізації та очистки стічних вод на Україні, і подальший мій відрив від проєктувальних робіт, якими я керував (каналізація та очистка стічних вод Дніпробуду, Великого Запоріжжя та ряду міст Донбасу) і від роботи по каналізуванню нових окраїн Харкова, не дає використовувати мій величезний досвід та знання в цій справі, а мене позбавляє можливості із захопленням плідно брати участь у Радянському будівництві».
Першим під підписку про невиїзд 19 березня 1931 р. за браком доказів звільнили з–під варти Веніаміна Черкеса. Даниїла Самойловича тримали до серпня 1931 р. А після виходу з ув’язнення йому довелося залишити своє дітище — каналізацію Харкова, якій було віддано майже чверть віку напруженого творчого життя.
На щастя, в країні відчувалася гостра нестача спеціалістів високого класу, тож для Даниїла Самойловича робота знайшлася. Разом із інженерно–будівельним факультетом Харківського технологічного інституту він перейшов на роботу до створеного в 1930 р. на базі цього факультету нового вищого навчального закладу — Харківського інженерно–будівельного інституту. На 1940 р. він був єдиним професором факультету тепло–водопостачання, вентиляції та каналізації, який мав вчений ступінь доктора технічних наук та вчене звання професора. Наукові звання, за свідченням його онуки А.В. Попової, були присуджені йому рішенням ВАКу без захисту відповідної дисертації за сукупністю наукових праць.
Нову царину для реалізації свого інженерного та наукового потенціалу Д.С. Черкес знайшов завдяки співробітництву зі створеним у Харкові 1 серпня 1931 р. Українським державним інститутом комунальної гігієни. До складу інституту входили зокрема відділ очистки населених місць з лабораторіями стічних вод, ґрунту та дослідження сміття, а також проєктно–конструкторське бюро. Для вирішення складних технічних питань водопостачання Донбасу та Криворіжжя директор О.М. Марзеєв і запросив на роботу свого давнього соратника по боротьбі за санітарне оздоровлення міст України.
За результатами досліджень професор Черкеса підготував низку публікацій. Найвидатнішою друкованою працею Даниїла Самойловича цього періоду став славнозвісний «Краткий справочник проектировщика канализации», що був складений у співпраці з інженером М.І. Казасом та вийшов двома виданнями — у 1935 та 1937 роках.
Проте кривавий 1937 рік приніс невтомному трудівникові науки не тільки творчі звитяги. За примусовим свідченням одного з заарештованих в Ленінграді в’язнів втретє і востаннє за своє коротке життя був взятий під варту Веніамін Черкес. Попри заборону листування він ще встиг завдяки милосердю чужих незнайомих людей переслати сім’ї останній привіт, а потім канув у безвість сибірських таборів, посиротивши дружину, дочку та старого й хворого батька.
У Другу світову війну чорні дні окупації Харкова фашистами Даниїл Самойлович пережив у Полтаві. А восени 1943–го повернувся до зруйнованого, голодного й холодного міста, аби віддати останні сили його відродженню. Професор працював з величезною віддачою. Вже наприкінці березня 1944 р. Даниїл Самойлович очолив оргкомітет зі скликання наукової конференції з питань відбудови міст України, 28 березня 1944 р. його було затверджено на посаді завідувача кафедри санітарної техніки створеного саме під час війни санітарно–технічного факультету Харківського інституту інженерів комунального будівництва. Одночасно вчений продовжив співпрацю з Харківським інженерно–будівельним інститутом, очоливши кафедру каналізації та займаючись науковими дослідженнями.
Унікальний внесок Даниїла Самойловича в розробку генплану відбудови Харкова був високо оцінений Харківським міськвиконкомом. Своє останнє літо вчений присвятив роботі над статтею «Первоочередные работы по восстановлению и перепланировке г. Харькова и подземное хозяйство города», яка готувалась до видання «Сборник статей по восстановительному строительству». Науково–дослідна робота за темою «Біологічні фільтри високої продуктивності», яку він планував виконати на 1 грудня 1944 р., залишилася незавершеною. Його серце припинило битися 27 жовтня 1944 р.
«Не проси в Бога щасливого життя...», – кажуть у народі. Мабуть, це за чисте й подвижницьке життя і була послана Даниїлу Самойловичу «легка» смерть. Відійшовши від чайного столу під час вечері, він раптом втратив свідомість і за кілька хвилин покинув усі свої земні справи. Даниїл Самойлович Черкес був похований на міському цвинтарі № 1, а після брутального руйнування цього старовинного місця упокоєння багатьох славетних мешканців Харкова його прах був перенесений до міського «пантеону» на 13–му кладовищі. Нам же залишилися творіння його технічного генія, велич розуму та сила духу, які здатні бути взірцем громадянського служіння для наступних поколінь наших співвітчизників.
Наталія Петрівна Тріпутіна, завідувачка сектору наукової бібліотеки Харківського національного університету міського господарства ім. О.М. Бекетова, заслужений працівник ХНУМГ ім. О.М. Бекетова, лауреат Муніципальної премії ім. Дмитра Багалія у галузі краєзнавства 2013 р.
Фото, коментарі:
- Даниїл Самойлович Черкес (1870–1944).
- Інженер Д.С. Черкес. Фото А. Федецького. м. Харків, 1900 р. Опубліковано: Наталія Тріпутіна. Вірність покликанню / Реабілітовані історією. Харківська область. Кн. 1. Ч. 2. С. 161–166. https://inforegion.kh.ua/media/attachments/2019/12/05/verstka__1__2.pdf
- Прокладання труб Харківської каналізації. м. Харків, 1914 р.
- Д.С. Черкес з родиною сина Веніаміна. м. Харків, кінець 1920–х рр. Опубліковано: Наталія Тріпутіна. Вірність покликанню…
- У цьому химерному будинку на схилі по вулиці Дівочій, 3, проживала сім’я Черкесів. Фото Н.П. Тріпутіної, 2007р.
