Print this page
02 травня

Перші харківські видання «Кобзаря» Тараса Шевченка

Перші харківські видання «Кобзаря» Тараса Шевченка

Одне з провідних місць серед національних духовних скарбів українського народу по праву посідає перше прижиттєве видання збірки поезій «Кобзар» класика української літератури Тараса Григоровича Шевченка. 185 років тому з виходом «Кобзаря» почався новий етап у розвитку української літератури й мови. З того часу «…ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої холодної води, заясніла невідомою досі в українськім письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову», — так високо оцінив збірник Іван Франко. «Кобзар» символізував початок нової, Шевченківської доби. Завдяки книзі, самого автора почали називати Кобзарем, з чим і Т.Г. Шевченко погодився.

Відомо, що перше видання було надруковане накладом 1000 примірників в приватній друкарні Єгора Фішера в Петербурзі за сприяння письменника Євгена Гребінки та коштом полтавця Петра Мартоса. Перші 100 примірників накладу мали 115 сторінок тексту. Але після втручання цензора, вони були вилучені і знищені ще до початку продажу в травні 1840 р. Зберіглось лише близько десяти перших книг, які Шевченко подарував друзям. Нині відомий єдиний повний примірник, що має 115 сторінок тексту. Саме той, що належав Тарасу Шевченку і був вилучений у нього під час першого арешту. Тому у сучасних бібліографічних описах вказано 114 сторінок тексту першого «Кобзаря».

 

 

 

Збірка містила вісім ранніх Шевченкових поезій: «Думи мої, думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основьяненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». Близький товариш автора, художник Василь Штернберг, ілюстрував книгу чудовим офортом «Кобзар з поводирем». За життя поета «Кобзар» видавався тричі. Наступні видання зазнавали змін, які підтримували живий інтерес читачів. Вони стосувалися змісту збірника, його художнього оформлення і навіть торкалися назви через спрямування тій чи іншій читацькій авдиторії. Сталим залишився попит на «Кобзар», що відобразилось на його солідних накладах. До 1985 р. в Україні збірка виходила 124 рази загальним накладом понад 8 мільйонів примірників. Все ж, ця цифра завжди лишалася приблизною. Ще на початку 1920–х років шевченкознавці знизуючи плечима попереджали про обмеженість даних про книговидання за часів національно–визвольних змагань і Першої світової війни. Між тим, завдяки завзяттю українців, «Кобзар» публікували у Лейпцигу, Берліні і навіть у Вінніпезі по той бік Атлантики. Збирати і адресувати йому матеріали про нові версії книги та їх історію закликав широкий загал харківський бібліограф Микола Яшек.

Перше повне харківське видання «Кобзаря» було опубліковане 1918 р. видавництвом «Рух» і надруковане у с. Вовча на Харківщині, де розміщувалась друкарня Каси дрібного кредиту. Книга вийшла у редакції знаного і на той час вже покійного літературознавця Василя Доманицького. До збірника увійшли дві надзвичайно цікаві історично–літературні розвідки відомих науковців, професорів Харківського університету Дмитра Івановича Багалія «Шевченко і Кирило–Мефодіївське Братство», Миколи Федоровича Сумцова «Слобожанщина і Шевченко». Художнє оформлення «Кобзаря» виконано ліноритами чеського художника К. Неметця. На обкладинку було обрано композицію К.О. Трутовського «Шевченко над Дніпром».

Ювілейне видання до річниці смерті поета (1861–1921) було опубліковане в 1921 р. Всеукраїнським Державним Видавництвом в Харкові. Відкривала його літературознавча стаття Володимира Коряка «Тарас Шевченко, що написав «Кобзар». Наступною була спроба літературознавців Ієремії Айзенштока та Миколи Плевако повернутися до справжнього, канонічного тексту Т. Шевченка у виданні «Поезія «Кобзар». Їхня праця була прихильно сприйнята і вважалась доволі успішною. Державним видавництвом України (ДВУ) в Харкові ця книга видавалась у 1925, 1927 і 1932 рр. (у 1930 р. за їх редакцією ДВУ опублікувало окреме видання «Кобзаря»).

У 1927 р. в Харкові викладачами Харківського інституту Народної освіти ім. О. Потебні Василем Арнаутовим, Олександром Поповим в серії «Дитяча бібліотека українських письменників» був підготовлений збірник «Кобзар». (Вибрані поезії)», опублікований ДВУ.

У 1931 р. роботу з видання «Кобзаря» в Харкові продовжило видавництво «Література і мистецтво». Воно опублікувало дві версії збірника, суттєво відмінні одна від одної. Це був вже відомий «Кобзар» Ієремії Айзенштока та Миколи Плевако. Другу версію, яка суттєво вирізнялась кількістю сторінок і оформленням, підготував зірковий редакційний колектив у складі Михайла Новицького, Андрія Річицького, Василя Седляра. Нетипові ілюстрації до шевченківських творів і нині викликають інтерес читачів, обговорення критики. Обидва «Кобзаря» виявилися популярними і були перевидані відповідно в 1932 і 1933 рр. Власне, на цьому завершилась публікація «Кобзаря» у Харкові в міжвоєнний період.

Суттєві зміни відбулись у Харкові на початку 1930–х рр. Згорнувши українізацію, провівши масову «чистку» під гаслом боротьби з українським націоналізмом та влаштувавши штучний Голодомор, українське партійно–державне керівництво виїхало в 1934 р. до нової столиці радянської України. Роком раніше до Києва була переведена наукова установа, дотична до підготовки видань — Інститут Тараса Шевченка Наркомосу УСРР (1926–1933), перейменований на науково–дослідний інститут Тараса Шевченка Всеукраїнської Академії Наук (1933–1936). Центральні українські видавництва також опинилися в Києві. На жаль, серед їх співробітників вже не було багатьох тих талановитих митців, які з великим натхненням доклалися до роботи з «Кобзарем», а трохи пізніше за звинуваченнями у антирадянській роботі були репресовані.

Знищувалися наклади і відправлялися до спецфондів книжки, авторами та упорядниками яких були «вороги народу». У дивом вцілілих примірниках «Кобзаря» ретельно викреслювались імена Володимира Коряка, Миколи Плевако, Михайла Новицького, Андрія Річицького, Василя Седляра, Василя Арнаутова, Олександра Попова. Цілі розділи зі вступними статтями, коментарями їх авторства безжально вилучались. Аргументуючи тим, що «вороги свідомо спотворювали образ народного ватажка Т. Шевченка». Вилучення і купюри торкнулись і самого «Кобзаря». Пристосовуючи книгу під потреби радянської пропаганди, шевченківські збірники публікували суттєво скороченими, з приміткою «Вибране». Поверненню до першоджерела сприяло здобуття Україною незалежності. Починаючи з 1990–х років і донині «Кобзар» публікується і користується попитом читачів всіх поколінь.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

  1. Автор збірки поезій «Кобзар» Тарас Григорович Шевченко (1814–1861)
  2. Фронтиспіс і титульний аркуш першого видання збірника «Кобзар» Т.Г. Шевченка. 1840 р.
  3. 3. Картина Костянтина Трутовського «Шевченко над Дніпром» (1875).Відоматакож за назвами «Кобзар над Дніпром», «Кобзар на Дніпрі», і використана на обкладинку харківського видання «Кобзаря» (1918). Зображено Тараса Шевченка, який сидить на поваленому стовбурі великого дерева, притуливши до себе велику кобзу, а за його спиною розстилаються дніпрові схили, а праворуч від нього і сам Дніпро тече велично під своїми горами. І наче відразу впізнаєш в оцій могутній фігурі Тараса Григоровича, але разом з тим здається, що нібито це простий український селянин, працівник і хлібороб, що увечері, втомившись після щоденної праці, прийшов у своїй звичайній одежі — у шароварах та білій сорочці, у свитці та чоботях, а ще зі смушковою шапкою на голові, на високий берег Дніпра, зі своєю подругою-кобзою, і зараз, трохи відпочивши після буденних трудів, вдарить по струнах і заспіває сумні українські пісні. Душу українського народу, душу Тараса Шевченка, спільну і єдину, зміг показати в своїй картині Костянтин Трутовський. Зберігається картина Трутовського «Тарас Шевченко з кобзою над Дніпром» в Національному музеї Тараса Шевченка в м. Києві. Вікіпедія.
  4. 4. Обкладинка бібліографічної збірки Миколи Яшека «Т. Шевченко: матеріали до бібліографії (р.р. 1903–1921)»,Харків, 1921 р. У 1930–х рр. це видання було заборонене і зберігалось у спецфонді через наведені імена багатьох митців, репресованих радянською владою. Загалом М.Ф. Яшек опублікував 12 різних за формою бібліографічних посібників шевченківської тематики. https://ube.nlu.org.ua/Image/2021072910383545.jpg

Read 174 times
Rate this item
(0 votes)