За офіційними даними, у листопаді 1944 р. у вигнанні опинилося 193.865 кримських татар: з них в Узбекистані —151.136, у Марійській АРСР — 8.597, у Казахській РСР — 4 286 осіб. Решту розподілили «для використання на роботах» і направили: 10.555 осіб до Молотовської, 6.743 до Кемеровської, 5.095 до Горьківської, 3.594 до Свердловської, 2.800 до Іванівської та 1.059 до Ярославської областей РРФСР. Ще майже 6 тисяч кримських татар, було ув’язнено до ГУЛАГу безпосередньо під час депортації. Корінний народ Криму наділили після депортації статусом «спецпереселенців». Це передбачало постійний нагляд репресивних радянських структур, реєстрацію в комендатурах, виснажливу примусову фізичну працю. За даними НКВС Узбецької РСР, упродовж першого півріччя депортації від хвороб та нелюдських умов перебування загинуло 16.052 кримських татар (10,6%), у 1945 р. — 13.183 (9,8%). Тільки в Узбекистані померло майже 30 тисяч кримських татар за перші півтора року вигнання. У 1948 р. режим посилився і став ще жорстокішим. Зокрема, арештом на 5 діб каралося залишення спецпоселень, а повторне порушення «режиму перебування» вважалося «втечею з місця заслання», що спричиняло позбавлення волі терміном на 20 років. Геноцид також унаочнювався діями радянського режиму зі стирання історичної пам’яті про національне життя, побут та культуру кримських татар на батьківському півострові. Переглядалася кримська історія, впроваджувалися російські імперські наративи про «одвічно російський» Крим, цілеспрямовано та масово поширювалися міфи про «народ–зрадник». Репресивний радянський режим повністю змінив та спотворив кримську топоніміку, зокрема було замінено російськими назви населених пунктів, вулиць, що мали кримськотатарське походження. До Криму завозили переселенців з РРФСР, Української РСР, яких цілеспрямовано заселяли в будинки кримських татар.

Політика радянського тоталітарного режиму стала фактичним продовженням традицій Російської імперії з колонізації території Кримського півострова, яка після анексії Криму в XVIII ст. здійснювала виселення кримських татар, обмежувала їхні права та свободи. Так, до анексії Росією (1783 р.) території Кримського ханства, кримські татари становили понад 92 % населення. Згідно з матеріалами п’ятої ревізії (перепису) 1795 р. у Криму проживало 157.319 осіб, з них — 126.000 кримських татар. Протягом XVIII–XIX століть Російська імперія проводила політику постійного тиску на кримських татар, обмежуючи їхні права та релігійні свободи, спалюючи духовні книги, відбираючи землю, ресурси. Значна частина корінного народу вимушено залишила межі Криму. Відбувалося заміщення корінного населення Криму колоністами. Насамкінець, 25 червня 1946 р. Верховний Совєт РСФСР ухвалив Закон, яким затвердив перетворення Кримської АРСР на Кримську область.

Кримські татари були не просто позбавлені батьківщини, але й насильно втратили власне ім’я, мову, історію, ідентичність. Після смерті Сталіна кримським татарам так і не повернули їхні права та не дозволили повернутися на батьківщину. Трагічна історія депортації кримськотатарського народу замовчувалася в СРСР протягом десятиліть. Фактично, заслання тривало. Попри заборону, починаючи з 1967 р., кримські татари робили чисельні спроби оселитися в Криму на власній землі. Кримськотатарський національний рух за повернення був одним з найефективніших та найяскравіших протестів у СРСР. Але справжнє масове повернення, репатріація, розпочалася після 1987 р. Тільки після розпаду СРСР, у незалежній Україні, ми можемо вшанувати пам’ять жертв геноциду та говорити правду про злочини проти людяності.

Україна визнала злочин примусової депортації актом геноциду кримськотатарського народу, керуючись положеннями Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, засуджуючи політику тоталітарного режиму щодо утисків корінного народу України. Канада, Латвія та Литва у 2019 році визнали депортацію кримських татар, корінного народу України, геноцидом. Триває робота із визнання депортації геноцидом в інших країнах.

У офіційних документах Україна закликає світову громадськість до всебічного вшанування пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу та консолідації зусиль міжнародної спільноти для припинення системних порушень прав і свобод кримських татар, що тривають на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим. Підтверджує відданість міжнародному праву та основоположним документам ООН у сфері прав людини, а також українському законодавству, яке визнає кримських татар корінним народом України та фіксує факт геноциду, вчиненого радянським режимом у 1944 році.

Підготовлено за матеріалами вебпорталу Представництва Президента України в Автономній республіці Крим

Фото, коментарі:

1. День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Сайт Меджлісу кримськотатарського народу, 2025 р.
2. «Татарський будинок в Алушті» Василь Кричевський, 1923 р. Колекція Українського музею в Нью–Йорку.
3. «Лихі вітри 44–го» Зарема Трасінова. Заслужена художниця АР Крим З.А. Трасінова у травні 1944 р. разом з батьками була виселена до Узбекистану. Цій трагічній темі художниця присвятила серію малюнків «Чорні вітри 1944 року».
4. «На чужій землі» Рустем Емінов, 2004 р.
5. Картина з циклу про депортацію кримських татар Рустема Емінова. Твори художника входять до зібрання Державного музею мистецтв та дирекції художніх виставок та панорам Ташкента (Узбекистан); також Музею кримськотатарської культурно–історичної спадщини в Сімферополі; Будинку–музею І. Гаспринського в Бахчисараї; придбані колекціонерами США, Ізраїлю, Малайзії, Південної Кореї, Австралії, Туреччини.