У Харкові інтерес до малярства був неабиякий. «У 1869 р. я відкрила свою школу малювання, і весною того ж року влаштувала виставку своїх картин і етюдів. На початку семидесятих років мною була відкрита виставка картин різних художників, як місцевих, так і картин, зібраних від різних власників». М. Раєвська–Іванова (прізвище у шлюбі) пригадала харківських художників Г. Семирадського, Є. Шрейдера, О. Грюнфельда.
Дивовижний випадок трапився з художньою роботою, яку спочатку організатори виставки приписали Івану Айвазовському. Сюжет картини цілком відповідав творчому напрямку художника. Проте на полотні не було авторського підпису, який зазвичай залишали митці. Після виставки пан, який привіз картину, поїхав і картина зосталася у Харкові. Одного разу Марія Дмитрівна випадково зустріла власника полотна на Університетській горці. «Цій картині добре у вас, хай там і залишається», почула від незнайомця. Так картина потрапила до школи Раєвської–Іванової і потім була передана до міської школи. Пізніше Марія Дмитрівна дізналася від І. Айвазовського, що автором картини був найкращий його учень Адольф Фесслер, який через вроджену скромність не став пояснювати її походження. Досвід художніх виставок виявився вдалим і М. Раєвська–Іванова продовжила його в наступні роки, презентуючи роботи учнів свого закладу.
Щоби отримати дозвіл на відкриття школи, художниця в 1868 р. їздила до Петербурзької Академії мистецтв. Склавши іспити, вона 15 вересня була удостоєна звання професійного художника. Це був надзвичайний випадок. Вперше в історії академії жінка одержала диплом художника, а разом з ним і право на відкриття спеціальної художньої школи. З тріумфом повернувшись із Петербургу, Марія Дмитрівна вперше на теренах імперії відкрила в Харкові приватну «Школу малювання та живопису». Рівень підготовки в якій відповідав сучасним на той час вимогам.
Учням пропонувались уроки малювання від відомих художників. У новій школі одночасно навчались талановиті юнаки та дівчата (що теж було новизною), готуючись вступати до художньої академії або інших навчальних закладів високого рівня. Також у школі надавали професійних навичок до художньо–ремісничої діяльності та допомагали розвивати таланти забезпеченій частині молоді.
Художня школа була загальнодоступною для обдарованих дітей. Грошей з незаможних батьків, які не мали можливості оплачувати навчання, не стягували. З 1880 р. міська дума субсидувала школі 200 карбованців. Керівниця закладу влаштовували благодійні мистецькі вечори «з живими малюнками», клопотала про безоплатний проїзд учнів.
Школі бракувало коштів і приміщень, проте кількість учнів повсякчас зростала. За всі роки роботи там навчалось майже тисяча учнів, з яких близько 4 відсотків продовжили фахове навчання в академії та інших вищих навчальних закладах.
Навчальна програма викликала не лише фаховий інтерес, а й зацікавленість загалу. На початку учням викладали основи малювання та живопису. Для занять використовували як живу, так і мертву натуру. У теплу погоду клас переміщувався до саду і учні за своїми здібностями робили замальовки квітів та рослин, а ті, що мали хист, відразу переходили до пейзажів. До їх послуг була шкільна бібліотека з виданнями різних напрямків мистецтва і творів друкованої графіки — естампів.
У 1870–ті рр. здобувачам освіти викладали повний курс креслення, від геометричного та технічного, до проєкційного та архітектурного. Це дозволяло їм в майбутньому обирати роботу в галузі будівництва та архітектури. Згодом додалась дисципліна ліплення із глини, що вплинуло на подальший вибір учнів, які обрали фах скульптора–ремісника. У школі вивчали історію мистецтв. Пластичну анатомію та теорію перспективи. Учням надавали можливість спробувати себе театральними декораторами, що декому допомогло визначити напрямок майбутньої професії. Спеціальні заняття включали живопис по фарфору, випалювання по дереву, тиснення по шкірі. Викладачі звертали увагу на індивідуальні здібності учнів, вміло розкриваючи хист тієї чи іншої дитини.
Раз на 4–6 навчальні тижні в школі проводилися педагогічні наради, на яких викладачі висловлювали думки про учнівські здобутки. І учням дозволялося бути присутніми на цих нарадах. Школа брала участь у академічних конкурсах, у художніх і художньо–ремісних виставках і сама проводила щорічні огляди зробленого за навчальний рік.
Викладанням малювання та живопису в молодших класах займалась М.І. Раєвська–Іванова, яка запросила до роботи досвідчених викладачів. Їм допомагали місцеві художники та найкращі учні школи. Спеціальні курси викладали відомі вчені: доктор І. Павлов, архітектор О.М. Бекетов, антикознавець О.М. Деревицький, художник М.А. Беркос. Дотичними до розвитку школи були близький Тарасу Шевченку, колишній його співкурсник у Петербурзькій академії мистецтв, письменник Дмитро Григорович, директор Нюрнберзької школи Крелінг.
У 1895–1896 рр. Марія Дмитрівна втратила зір і передала школу у розпорядження міста. Визнаючи заслуги засновниці, власним коштом якої були придбані навчальні посібники та приладдя, М.І. Раєвську–Іванову було обрано Почесною піклувальницею школи. Академія мистецтв нагородила її званням Почесного вільного общника імператорської академії мистецтв.
У грудні 1912 р. Марія Дмитрівна померла, залишивши добру пам’ять про себе. Її дітище, яке в той рік отримало статус художнього училища, продовжило славну історію.
Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України
Фото і коментарі:
- Портрет М.І. Раєвської–Іванової. Андрій Данилевський. Зібрання Харківського художнього музею. 1895 р.
- Дівчина біля хати. Марія Раєвська–Іванова. Зібрання Харківського художнього музею. 1868 р.
- Сільський пейзаж. Марія Раєвська–Іванова.
- Заняття в навчальному класі школи.
- Пам’ятник Марії Раєвській–Івановій, встановлений по вулиці Мистецтв у Харкові навпроти державної академії дизайну та мистецтв. 2021 р. Вікіпедія.
