За результатами обговорення доповіді Голови Ради Міністрів УРСР А. Масола, 29 травня Верховна Рада ухвалила постанову «Про політичне, соціально–економічне та екологічне становище України». Там йшлося про кризовий стан, у якому опинилася централізована планова економіка України за відсутності реального державного суверенітету. Необхідність негайних змін постала все очевиднішою.

Попереду була копітка робота, напружена полеміка в комісії з питань державного суверенітету, міжреспубліканських і міжнаціональних відносин, у переважно «комуністичному» складі якої були й відомі українські діячі І. Юхновський, О. Ємець, Д. Павличко, В. Яворівський. Постатейне обговорення і голосування проєкту декларації депутатами в сесійній залі Верховної Ради розпочалося 11 липня. Тоді ж зазнала змін і початкова назва документа — «Декларація про суверенітет Української РСР».

Врешті, Верховна Рада УРСР «виконуючи волю українського народу до побудови вільної незалежної держави» 16 липня 1990 р. голосами 355 депутатів прийняла Декларацію про державний суверенітет України.

Учасник ухвалення декларації, один із провідних керівників радянської України, а невдовзі Перший Президент України Леонід Кравчук так прокоментував ті події. «По–перше, це був єдино можливий на той час і перший в історії України державно–правовий документ або державно–політичний, який проголосив суверенітет. До цього часу проголошували і суверенітет, і незалежність різні організації: Народний рух, Гельсінська спілка і багато–багато інших. Але на державному рівні (що дуже важливо!) вперше радянська соціалістична держава проголошує суверенітет. Це унікальне явище. По–друге, декларація як документ розбудила лідерів і частину українського суспільства та вселила народу віру, що таки суверенітет і незалежність можливі в наш час».

Цей документ став першим на шляху здобуття Україною незалежності. І хоча він не одержав статусу конституційного акту й Україна була вимушена залишитися у складі СРСР, Декларація про державний суверенітет України стала основою «Акту проголошення незалежності України», ухваленого Верховною Радою 24 серпня 1991 р. Сьогодні, в умовах повномасштабної війни, українці знову, вже зі зброєю в руках, змушені захищати власний суверенітет і територіальну цілісність, боротися за свободу та незалежність.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. Народні депутати від Народної ради після голосування за ухвалення Декларації про суверенітет України. Перший праворуч харків’янин Генріх Алтунян. Поряд Богдан Горинь, В’ячеслав Чорновіл, Ірина Калинець, Богдан Ребрик, Михайло Горинь, Степан Хмара, Левко Лук’яненко, Олесь Шевченко, Левко Горохівський. м. Київ. 16 липня 1990 р.
2. Зал засідань Верховної Ради УРСР під час обговорення проєкту документу. м. Київ. 16 липня 1990 р.
3. Перша сторінка ухваленого документа — Декларації про державний суверенітет України. ЦДАВОУ ф. 1, оп. 16, спр. 4490, арк. 101.
4. Обкладинка Першого видання Декларації про Державний суверенітет України з автографами учасників прийняття документу. 1990 р.
5. Мітинг біля Верховної Ради України на підтримку Декларації про Державний суверенітет України. 16 липня 1990 р.