Після закордонних гастролей, Ілля Слатін повернувся до Харкова і, за підтримки харківського губернатора, заснував відділення Російського музичного товариства, завданнями якого були всебічне сприяння розвиткові музичної культури міста, створення музичного освітнього закладу, піднесення музичної громадськості міста та організація великих концертів. У 1871 р. при цьому товаристві Ілля Слатін організував музичні класи. На їх основі на початку вересня 1883 р. за його ініціативи відкрилося Харківське музичне училище.

Перший рік роботи директор училища Ілля Ілліч Слатін безоплатно навчав учнів фортепіанного класу. Викладали в училищі відомі вітчизняні та іноземні музичні педагоги: Ростислав Геніка, Станіслав Брікнер, Олександр Горовиць, Андрій Борисяк, Гуго Гек, Франц Кучера, Федеріко Бугамеллі. За значущістю створення та відкриття цього освітнього закладу рівняється заснуванню Харківського університету.

Ілля Ілліч Слатін не раз організовував для харків’ян концерти видатних виконавців, у яких брали участь Петро Чайковський, Антон Рубінштейн, Сергій Рахманінов, Сергій Танєєв, Михайло Іпполітов–Іванов. Відомі композитори і музиканти зазвичай лишали зібрані кошти в Харкові на розвиток Музичного товариства та училища. Іллю Слатіна настільки захопила робота, що він відмовився від багатообіцяльного запрошення очолити Варшавський музичний інститут.

Важливість роботи подвижника музики розуміли сучасники. Ілля Слатін був єдиним з харківських музичних педагогів, ім’я якого подавав популярний енциклопедичний словник Брокгауза і Єфрона. Універсальна енциклопедія відмітила, що І.І. Слатін сприяв заснуванню музичного товариства та музичного училища в Харкові, очолював ці установи і організовував у місті симфонічні концерти.

Безумовно, зустрічі з ним шукало багато харківців. Він із задоволенням з’являвся на публіці, коли влітку симфонічні концерти проводилися в саду Комерційного клубу. Іллю Ілліча запрошували та радо приймали в заможних домах на популярних у 1890–ті рр. приватних концертах. Домашнє музикування поширилось у Харкові за ініціативи його колеги і близького знайомого, композитора Петра Сокальського. Вечори, за участі піаністів Іллі Слатіна, Ростислава Геніки, диригента Петра Щуровського, співаків Григорія та Івана Алчевських відбувались у будинках Сокальських, Бич–Лубенських, Алчевських.

Багато уваги музичний діяч приділяв громадській і просвітницькій роботі. У 1902–1905 рр. працював у правлінні Харківської громадської бібліотеки (ХГБ). У 1903 р. в бібліотеці був відкритий музичний відділ з нотним абонентом, що, за задумом організаторів, мало сприяти доступності та підвищенню музичної освіти користувачів. Завдяки зусиллям благодійників, професійних музичних установ і товариств, бібліотека отримала у подарунок 2219 нот, 211 книг. Також значна частина фонду — 528 примірників нот, 27 книг, було закуплено на зібрані кошти. І.І. Слатін, увійшовши до складу організаційної комісії, долучив до нотного фонду відділу частину видань із власної бібліотеки.

Дозвілля Ілля Ілліч проводив у сімейному колі з дружиною, викладачкою англійської мови (Давидовою) Слатіною Серафимою Василівною, синами Іллею, Володимиром, Олександром, які подорослішав стали музикантами. З 1896 р. їх родина мешкала в одноповерховому будинку по вулиці Пушкінській, 55 (нині Григорія Сковороди).

Драматичними виявилися для сім’ї Слатіних події після революції 1917 р. Часті зміни у владі Харкова, насилля, епідемії, погіршення побутових умов, підштовхували творчу родину спиратися лише на власний талан та милість музи Евтерпи. У повному складі Слатіни увійшли до музичної секції товариства «Спілки мистецтв», яке об’єднало представників творчої еліти Харкова. Потайки його частина сподівалась на припинення загальної мішанини через повернення «старих часів». І вже 23 червня 1919 р. «Спілка мистецтв» святково привітала командування Добровольчої армії генерала Дєнікіна за визволення Харкова від більшовиків. А 19 вересня Ілля Ілліч Слатін–старший виступив у концертному відділенні урочистих зборів спілки, присвячених відкриттю Вільного факультету мистецтв. Проте просвітницька робота, як і діяльність «Спілки мистецтв» у цілому, тривала недовго і завершилася з поверненням більшовиків остаточним встановленням радянської влади наприкінці 1919 р. Чекісти проводили вибіркові арешти найактивніших діячів, запідозрених у співробітництві з білогвардійцями. На сторінках протоколів допитів з’явилися імена членів «Спілки мистецтв», у тому числі І.І. Слатіна. Сім’я музиканта назавжди залишила Харків і виїхала за кордон. Ілля Ілліч Слатін мусив полишити місце улюбленої роботи, якому віддав майже 50 років. Віднині він проводив приватні заняття у себе вдома. Музичне училище, реорганізоване в консерваторію, а згодом у Музично–драматичний інститут, навчало за новітніми програмами нове покоління харків’ян. Ілля Ілліч Слатін дожив до поважного віку і помер 13 квітня 1931 р. у Харкові.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. Ілля Ілліч Слатін (1845–1931). Фото В.С. Досєкіна. м. Харків. Інтернет-ресурс
2. Будинок М.П. Сомової по Катеринославській вулиці (нині Полтавський шлях), 30, у якому 8 вересня 1883 р. відкрили Харківське музичне училище. Інтернет-ресурс
3. Влітку симфонічні концерти проводилися в саду Комерційного клубу по вул. Римарській (у 1890–ті рр. приміщення слугувало харківській опері). Інтернет-ресурс
4. Обкладинка нотного збірника Goldmark, C. Ouverture zum «Gefesselten Prometheus» des Aeschylos : für Orchester (Увертюра до «Прометей прикутий» Есхіла) з провенієнцією Іллі Слатіна з фонду ХДНБ ім. В.Г. Короленка. Дарчий напис: «Партитура Слатина. Подарок, сделанный бывшим учеником А. Винклера, при возвращении его из Вены». https://slatinilya.wordpress.com/%d0%bd%d0%be%d1%82%d0%bd%d1%96-%d0%b2%d0%b8%d0%b4%d0%b0%d0%bd%d0%bd%d1%8f/
5. Ілля Ілліч Слатін і Серафима Василівна Слатіна (Давидова) з синами Іллею, Володимиром, Олександром. м. Харків, 1917 р. Інтернет-ресурс