30 липня

Вболівав за долю України. Михайло Лозинський

Вболівав за долю України. Михайло Лозинський

30 липня виповнилося 145 років від дня народження українського дипломата, публіциста, літературознавця, перекладача, правознавця Михайла Михайловича Лозинського (1880–1937). Борець за українську державність, він очолював українську спеціальну делегацію на Паризькій мирній конференції (1919). У 1921 р. М. Лозинський разом з професором О. Колессою взяв безпосередню участь в організації Українського вільного університету в Празі та очолив у ньому кафедру міжнародного права. З 1927 р. працював у Харкові професором міжнародного права і дійсним членом науково–дослідної кафедри права Інституту народного господарства (Інгосп — нині Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого).

Автор першого україномовного підручника з міжнародного права, якому за багатством матеріалу не було рівних в СРСР. Михайло Лозинський у Харкові намагався підняти до європейського щабля загальний рівень юридичної науки, зокрема підготовку юристів–міжнародників. Сповна використати науковий потенціал вченому не дозволили розгорнуті радянським режимом політичні репресії. «Я прожив майже 15 років, останній раз безвиїзно, від початку 1919 року, в Західній Європі, знав добре Австрію, Чехословаччину, Швейцарію, Париж, був у Італії, бачив зблизька роботу Мирової конференції та Ліги Націй, европейських кабінетів, знав мови, сприйняв побутові й духовні елементи культури тих країн, почував себе — так сказати — «громадянином світу», інтернаціоналістом, що був життям зв’язаний, споріднений з різними країнами, народами й культурами. Відкинув у свойому минулому все протирадянське, приїхав до СРСР, хотів весь доробок свого життя віддати на будівництво радладу. Одначе ніхто того від мене не хотів брати, використовувати, ставити в такі умови, щоб я міг дати максімум…Чому все те? Висновок насувався все той сам: бо ти — українець і ще до того галичанин»,  — перебуваючи у в’язниці, засмучувався Михайло Михайлович.

 

У 1933 р. М.М. Лозинський був репресований НКВС «за участь у антирадянській контрреволюційній організації Українській військовій організації», а в 1937 р. страчений радянським режимом. Реабілітований за двадцять років потому в 1957 р.

Більше про трагічну долю М.М. Лозинського в підготовленому за матеріалами архівів біографічному нарисі В.І. Бутенко, Н.В. Лапчинської «Він вболівав за долю України» («Реабілітовані історією. Харківська область», Книга перша, Ч. 1. (2005). Стор. 152–162.)

https://inforegion.kh.ua/media/attachments/2019/12/16/reabil_istor_ch_01_2009.pdf

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

  1. Михайло Михайлович Лозинський (1880–1937).
  2. Студентське містечко «Гігант», розташоване неподалік від будівлі Інгоспу. м. Харків. 1928 р.
  3. За ухвалою трійки при колегії ДПУ УСРР від 23 вересня 1933 р. звинувачений за статтями 544, 546 та 543 Кримінального кодексу УСРР М.М. Лозинський підлягав ув’язненню у виправно–трудовому таборі терміном 10 років. За цим рішенням, 10 грудня 1933 р. його спецконвоєм відправили до Соловецького табору ОДПУ. Рішенням особливої трійки УНКВС Ленінградської області від 9 жовтня 1937 р. М.М. Лозинський був приречений до вищої міри покарання.

На фото місце в урочищі Сандармох, на 16–му кілометрі від Медвежегорська, де у часи «великого терору» був страчений Михайло Лозинський разом з іншими 134 «українськими буржуазними націоналістами». Фото Укрінформ.

Read 317 times
Rate this item
(0 votes)
Шаблоны для сайта