Згодом до інтелектуалів доєднався Петро Єфименко. Однодумці увійшли до таємного товариства. Саме на його квартирі 13 листопада 1856 р. новостворена організація у повному складі з 13 членів обговорила проєкт уставу. Документ був ними відредагований і підписаний. З міркувань конспірації підписанти використали псевдоніми. Єфименко підписався «Царедавенко».

Обмірковуючи перспективи оновлення державного правління, студенти узгодили позиції щодо революційних змін і передачі влади республіканському уряду. Попри важливість, така задача вважалася ними важкою у вирішенні. Досягти революційних перемін, на їх думку, можна було через просвітницьку, літературну роботу. Що мало сприяти підготовці самого суспільства. Товариство розповсюджувало в Харкові заборонені твори та власну пародію на царський маніфест, у якому називало російського самодержця Олександра ІІ «останнім царем».

Такий виклик імперській владі не залишився непоміченим. Олександр ІІ розпорядився знайти заколотників, але одразу зусилля поліції ні до чого не призвели. Лише у 1860 р. під час обшуку у одного з колишніх членів товариства поліція виявила в особистому архіві старі записи, які вказали на «антидержавний заколот» у середовищі харківського студентства в 1856–1857 рр.

Матеріали слідчої комісії передали з Харкова до Петербургу, де «справою колишніх студентів» займалась спеціально створена слідча комісія на чолі з князем Голіциним. П. Єфименка царські слідчі віднесли до п’ятірки керівників, яких вважали засновниками та головними діячами. Після майже піврічного ув’язнення в Алексєєвському равеліні Петропавлівської фортеці, «державний злочинець» П. Єфименко отримав суворий вирок —десятирічне заслання до віддалених провінціальних губерній на півночі Росії. У Пермській та Архангельській губерніях, де йому довелося відбувати покарання, П. Єфименко займався українською етнографією, мовознавством і фольклористикою. Від місцевих старших людей він почув згадку про українського отамана козаків, довічно ув’язненого до Соловецького монастиря. І в 1863 р. йому нарешті пощастило натрапити на документальне продовження цієї історії. Справа Петра Калнишевського за 1776 р. зберігалась у фонді нетаємних справ Архангельського архіву губернського правління. Після повернення із заслання П. Єфименко до 100–річчя руйнації Запорізької Січі опублікував у щомісячному історичному виданні «Русская старина» біографічне дослідження, присвячене її останньому кошовому отаману Петру Калнишевському.

Захоплення минулим України розпочалося у Петра Єфименка ще в гімназичні роки під впливом прочитаного «Кобзаря» Т. Шевченка. Тому епіграфом до статті про П. Калнишевського автор обрав уривок твору «Чернець»:

Свята брама одчинилась

Козака впустили;

І знов брама зачинилась

На вік зачинилась,

Козакові.

Оповідь про кошового отамана нерозривно пов’язана з останнім періодом Запорізької Січі та стала в нагоді кожному, хто цікавився історією України. Найціннішими у публікації вважаються зібрані та відредаговані автором свідчення місцевих, які були сучасниками поневолення Петра Калнишевського. Сповнений козацької гідності, українець навіть в умовах далекої півночі прожив 112 років, пережив багатьох поневолювачів і офіційно отримав право на вільне життя.

Історик Петро Єфименко після відбуття покарання повернувся в Україну. Працював у Чернігові, звідки перевіз до Харкова цінний архів Малоросійської колегії, що став основою створення історичного архіву при Історико–філологічному товаристві Харківського університету. Академік Дмитро Багалій згадував плідну співпрацю з Петром Єфименком: «Багато було зроблено для зрозуміння природи, історії, етнографії України і науковими товариствами при університеті — Історико–філологічним, Природничим. При Історико–філологічному товаристві був заснований історичний Архів, куди зібрана була П. С. Єфименком і мною величезна сила архівних джерел для історії Лівобережної і Слобідської України і де працювало багато робітників, які розробляли історію України». У 1884–1887 pp. П. Єфименко готував видання «Харківського календаря», де багато уваги було приділено краєзнавству, етнографії та економіці. Цим важливим темам присвячені численні публікації вченого.

Помер П.С. Єфименко у Санкт–Петербурзі 7 травня 1908 р.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. Петро Савич Єфименко (П. Одинець) (1835–1908).
2. Центральний корпус Харківського університету. Листівка, початок ХХ ст.
3. «Свята брама одчинилась

Козака впустили;

І знов брама зачинилась

На вік зачинилась,

Козакові».

«Кобзар», Т. Шевченко. На фото старі мури Соловецького монастиря. Вікіпедія.

4. Погруддя Петра Калнишевського на Соловках. Вікіпедія.