З осені 1925 р. Володимир Свідзінський працював у столиці УСРР м. Харкові коректором, літературним редактором, перекладачем таких центральних республіканських видань, як журнал «Червоний шлях», газета «Червона армія», Техвидав, Вільна академія пролетарської літератури, «Літературний журнал». Письменники цінували талановитого колегу та його роботу. Відкрив загалу поета Свідзінського Юрій Яновський. Майк Йогансен при нагоді охоче цитував його твори і визнавав першість їх автора. Авторитет Свідзінського повважав Михайль Семенко, який, відомо, не сприймав авторитетів взагалі.

У 1935 р. Микола Бажан, доповідаючи харківським літераторам у клубі імені Василя Блакитного, згадав Володимира Свідзінського як людину надзвичайно скромну і делікатну. Яка одночасно, за твердженням корифея літератури, була «справжнім поетом, перед яким нам усім треба прихилятися і вчитися створювати перлини української поезії».

Проте друга та третя прижиттєві поетичні збірки В. Свідзінського «Вересень» (1927), «Поезії» (1940) не отримали позитивної оцінки критиків. В упереджених за тоном публікаціях поет виглядав ідеалістом, а його вірші «безперспективним буржуазним світорозумінням». Пізніше Василь Стус визначив спрямування поезії Свідзінського асоціальним і пояснив спробою врятуватися в задушливій атмосфері репресій 1930–х рр. Ба більше, нині відомо, що далеко не все, запропоноване автором, потрапило в друк через властиві його поезії загадковість і невизначеність. У цьому цензори інтуїтивно відчували загрозу, а органи безпеки вбачали підстави репресії.

Коли німецькі війська під час Другої світової війни наблизилися до Харкова, НКВС здійснило хвилю арештів харківців, на яких роками накопичувало компромат і яких чекісти вважали «неблагонадійними». Володимира Свідзінського заарештували 27 вересня 1941 р. Його звинуватили в службі у петлюрівському міністерстві преси, також у систематичному проведенні «антирадянської агітації»: вихвалянні німецької армії та очікуванні її входження.

Звинувачений Свідзінський розповів слідству, що «при Петлюрі» працював в м. Кам’янці–Подільському літературним редактором видавничого відділу земства, який публікував журнал «Економічне життя Подолії». А також відкинув закиди про вихваляння ворога, запропонувавши слідчій Нечаєвій допитати в якості свідка літературного критика Григорія Гельфандбейна.

У середині жовтня Харків спішно готували до евакуації, відправляючи заводи та установи залізничними ешелонами на схід. Чекісти «розвантажували» в’язниці, формували із заарештованих піші колони. Одним із етапів Свідзінського відправили у тил. А вже 18 жовтня 1941 р. поблизу х. Бутирки Уразовського району Курської області Володимир Свідзінський разом з іншими арештантами згорів у покинутій господарській будівлі.

Про трагедію невдовзі дізнались у Харкові. У 1943 р. львівський часопис «Наші дні» опублікував спогади про трагічну долю В. Свідзінського «Спалений поет». Автор Олекса Веретенченко, український літератор, надалі один із засновників організації українських письменників в екзилі «Слово», переконував, що й емігрував за кордон до Німеччини і далі в Детройт у США, аби зберегти спадщину В. Свідзінського. Рукопис його останньої поетичної книги «Медобір» він одержав із рук Миколи Оглоблина. О. Веретенченко став редактором–видавцем першого видання «Медобору», опублікованого до 90–річчя В. Свідзінського видавництвом «Сучасність» (1975). Проте цей рукопис виявився не єдиним, який залишив поет. І вже в незалежній Україні, зусиллями літературознавиці професорки Елеонори Соловей з’явилося перше повне видання його спадщини (2004).

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. Володимир Свідзінський (1885–1941).
2. Обкладинка збірки «Медобір», опублікованої видавництвом «Сучасність» у 1975 р. Художник Любослав Гуцалюк, редактор–видавець Олекса Веретенченко, упорядкування і примітки Богдана Кравціва.
3. «Анкета заарештованого» (1941). З матеріалів архівної кримінальної справи реабілітованого 1964 р. В.Ю. Свідзінського, Державний архів Харківської області.
4. «Український письменник Володимир Свідзінський (1885–1941): біобібліографічний покажчик», укладений Н.І. Полянською в 2002 р. Харківська державна наукова бібліотека ім. В.Г. Короленка.
5. «Володимир Свідзінський. В цій будівлі в 30–х роках ХХ ст. працював видатний український поет». Меморіальна дошка, встановлена на фасаді будівлі Харківської обласної організації Національної спілки письменників у м. Харкові. Фото І.В. Шуйського з урочистого відкриття 1 липня 2016 р.