Шлях Самокиша та Рудницького пролягав через Варшаву. Молоді люди мали нагоду відвідати виставку польських художників. Мистецька експозиція справила величезне враження роботами Яна Матейка, Войцеха Коссака, Александра Ґеримського. І викликала палке бажання досягти такої ж досконалості. Це прагнення зміцніло, коли в галереях Санкт–Петербургу юнак побачив класичні твори Філіпса Воувермана, Жака Куртуа Бургіньйона, Сальватора Роза.

В очікуванні вступних іспитів (з першої спроби потрапити в академію юнак не зміг), Самокиш віддано працював у майстерні професора Б.П. Віллевальде. Багато малював скульптури, переважно зображення коней, яких дуже цінував. З 1879 р. Микола Самокиш — студент столичної Академії мистецтв. Одним із шанувальників молодого таланту несподівано виявився професор академії Клевер. Юлій Юлійович заохочував студента до роботи, беручи з собою на етюди та купуючи його малюнки. Ці поїздки дали чимало користі для опанування та переймання учнем від майстра художньої техніки, згадував М. Самокиш.

Поступово він зупинився на роботах сучасних європейських баталістів Альфонса де Невіля, Жана–Батиста Детайля, Адольфа фон Менцеля, у сценах із військового життя і полювання яких його вразила драма війни і краса художньої композиції. Перед всіма іншими баталістами Микола Семенович віддавав перевагу роботам Невіля, у якого мріяв повчитися у його паризькій майстерні. Ця думка підтримувала студента, коли він по 10–12 годин не відходив від мольберта, готуючи випускну роботу. Нарешті, із дипломом про здобуття вищої освіти, Самокиш отримав творче закордонне відрядження для удосконалення батального живопису. На жаль, через смерть Невіля у травні 1885 р. навчатися талановитому художнику вже довелося у іншого, також відомого майстра Жана–Батиста Детайля.

Із Франції Микола Самокиш повернувся в 1887 р. сформованим майстром, який спеціалізувався на батальному живопису. Писав роботи на військову тематику на замовлення військово–історичного музею в Тбілісі. І все ж визнання і славу принесло М. Самокишу захоплення анімалістикою. Щороку літо він проводив в Україні, малюючи коней та домашніх тварин. Ці зображення донині вражають глядачів досконалістю, знанням анатомії та психології. «Я люблю коней як художник та в минулому кавалерист», писав він. «У цьому напрямку я працюю постійно, вважаю коня гарним та благородним створінням і намагаюся зображувати його не тільки з зовнішнього боку, але й передати його психіку, його порив, найпрекрасніше, що є у цих тварин. Навіть шкапа на скаку виглядає живописно». У 1898 р. за картину «Табуни на водопої» Академія мистецтв надала М.С. Самокишу звання академіка. У 1900 р. на всесвітній виставці в Парижі його роботу «На повороті» було відзначено срібною медаллю.

Віддаючи перевагу роботі «з натури», з початком російсько–японської війни майстер живопису вирушив на фронт у якості кореспондента часопису «Нива». Замальовки побаченого становлять основу його «Щоденника художника з війни 1904–1905 років». У 1910 р. Академією мистецтв М.С. Самокиша обрано професором відділу «Батального малярства». Під час Першої світової війни він виїздив зі студентами у місця бойових дій, що на той час сприймалось як унікальна художня практика в історії мистецтва.

Микола Семенович Самокиш через все життя зберіг любов до українознавства. Під час навчання у Петербурзі (1879–1885) належав до гуртка українців (Сергій Васильківський, Порфирій Мартинович, Опанас Сластіон), які ставили собі за мету відтворити історичні події і національні особливості з життя й побуту народу. Творчий тандем із художником С. Васильківським дозволив досягти плідних результатів. На початку ХХ століття вони підготували альбоми «З української старовини» (1900) та «Мотиви українського орнаменту» (1912). У Полтаві створили чудовий розпис у Будинку губернського земства. І розписали слобожанським орнаментом внутрішню частину Будинку Івана Бойка у Харкові, збудованого в стилі українського модерну архітекторами С. Тимошенком, П. Ширшовим та П. Соколовим.

Художнику М. Самокишу належать історично достовірні художні полотна, присвячені Запорозькій Січі: «Козак на коні» (1889), «Запорожці біля корчми» (1917), «Похід запорожців на Крим» (1934). Національно–визвольній боротьбі українського народу: «В’їзд Богдана Хмельницького в Київ у 1648 р.» (1929), «Битва під Жовтими Водами в 1648 р.» (1930, «Абордаж турецької галери запорожцями» (1930), «Бій Івана Богуна з Чернецьким під Монастирищем в 1653 р.» (1931), «Бій Максима Кривоноса з Ієремією Вишневецьким» (1934). Цю роботу художник написав у Харкові на замовлення Українського історичного музею. Багато ілюстрував українські книги: оповідання Марка Вовчка, повісті «Микола Джеря» Івана Нечуй–Левицького та «Тарас Бульба» Миколи Гоголя. Загальна мистецька спадщина художника складає майже 11 тисяч робіт.

З 1937 р. Микола Семенович працював керівником батально–історичної майстерні Харківського художнього інституту. У 1940 р. з нагоди 80–річчя майстра у місті було влаштовано персональну виставку творів.

Велика заслуга професора Самокиша у тому, що він виховав цілу плеяду художників–реалістів: Сергія Солодовника, Олександра Нагая, Сергія Кравченка та багатьох інших. Викладач віддавав перевагу індивідуальному підходу. «Треба підходити до студента обережно, не залякувати його, вивчати його характер, особливості і відповідно з цим діяти, щоб заслужити його повне довір`я і пошану», повторював професор.

У Харкові в 1945 р. було відкрито музей художника. На будинку, де проживав і працював М. Самокиш, встановлено меморіальну дошку. На його честь названо провулок у Шевченківському районі міста.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. Микола Семенович Самокиш (1860–1944).
2. Обкладинка альбому «Мотивы украинского орнамента» (1902).
3. М. Самокиш «Молодята». 1910–ті рр.
4. М. Самокиш «На сопці після штурму». Із мистецького циклу «Щоденник художника з війни 1904–1905 років».
5. М. Самокиш «Відступ». Із мистецького циклу «Щоденник художника з війни 1904–1905 років».
6. С. Васильківський, М. Самокиш. «Гармаш з мортирою часів гетьмана Івана Мазепи». На віньєтці зображені козачі окопи та ретраншементи. З альбому «Из украинской старины», текст Д. Яворницького (1900).
7. М. Самокиш «Бій Максима Кривоноса з Яремою Вишневецьким». м. Харків, 1934 р.
8. Іван Бойко, який був правою рукою цукрозаводчика Павла Харитоненка, вмовив Миколу Самокиша та Сергія Васильківського зробити розпис будинку, збудованого в стилі українського модерну (архітектори С. Тимошенко, П. Ширшов, П. Соколов). На фото настінний розпис слобожанським орнаментом внутрішньої частини парадного входу. м. Харків, вул. Мироносицька, 44. https://moniacs.kh.ua/uk/budinok-bojka/
9. Академік М.С. Самокиш разом з учнями за роботою. Ілюстрація з книги спогадів «Як я став художником» (1937).