Об’єднання патріотично налаштованих однодумців під проводом Миколи Міхновського завершилось на початку 1900 р. створенням Революційної української партії. Це були нові виклики, масштабів яких Олександр Коваленко ще повною мірою не уявляв. «Так думалось нам тоді. Але п’ятнадцять років пізніше, коли провідна верства українського народу опинилася перед необхідністю не тільки оголосити самостійність України, але й реалізувати, а до того ще й збройною силою утримати ту самостійність, виявилося, як мало Україна була підготовлена», замислювався наприкінці оповіді автор. Далі в його житті була революція 1905 року, у подіях якої Олександр Коваленко взяв активну участь у Севастополі.

Після її поразки Олександр Михайлович вимушено залишив Україну. Відіграв значну роль в українському громадському житті за кордоном, де працював не покладаючи рук. Його ім’я закарбовано серед фундаторів української громади в Парижі (1909) поряд з письменником Володимиром Винниченком, художником Михайлом Бойчуком, скульптором Михайлом Паращуком та іншими відомими людьми. Разом з Євгеном Бачинським він був співредактором заснованого Володимиром Степанківським українського франкомовного видання «L’Ukraine», яке з швейцарського міста Лозанни інформувало європейців про головні політичні, культурні події в Україні.

Українська революція повернула його на батьківщину. У Києві О. Коваленка призначили директором департаменту морської освіти в Міністерстві морських справ. Він залишався на цій посаді і за часів Гетьманату П. Скоропадського, але вимушений був звільнитися через незгоду з морським міністром Максимовим, який заборонив у відомстві українську мову. Коваленко був відряджений на південь, де завдяки його зусиллям 29 кораблів Чорноморського флоту підняли український прапор, в тому числі його колишній «Князь Потьомкін–Таврійський», який в українському флоті отримав ім’я «Борець за свободу». У добу Директорії О. Коваленко виконував дипломатичні доручення на переговорах з представниками Антанти. У 1919 р. він був призначений Директорією спочатку консулом в Стамбулі, а потім 1–м секретарем Української дипломатичної місії в Парижі. В 1920 р. секретар української делегації О. Коваленко брав участь в роботі асамблеї Ліги Націй.

Протягом двох років (1923–1925) Олександр Михайлович був деканом інженерного факультету та виконував обов’язки проректора Української Господарської Академії в Чехословаччині. Викладав вищу математику та прикладну механіку, підготував і опублікував підручники та посібники з цих дисциплін. Після ліквідації академії професор О.М. Коваленко працював у створеному в 1932 р. Українському Технічному Господарському інституті. За наукові заслуги у 1960 р. професорська Рада інституту надала йому звання почесного доктора. У 1945 р. О. Коваленко виїхав до Німеччини, а потім до Швейцарії. У Женеві він жив прожив до смерті 18 жовтня 1963 р.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. Студент Олександр Михайлович Коваленко (1875–1963).
2. Збори активістів Харківської української студентської громади за участі М. Левитського, М. Міхновського, С. Паньківського. По центру у верхньому ряду О. Коваленко. Центральний державний архів вищих органів управління.
3. Головний корпус Харківського технологічного інституту, 1900 р.
4. Свідоцтво, підписане директором Харківського технологічного інституту, на право проживання в м. Харкові студенту Олександру Коваленку. 31 серпня 1902 р. Державний архів Харківської області.
5. Обкладинка українського франкомовного видання «L’Ukraine» за 1917 р., у редакції якого Олександр Коваленко працював редактором.