Початкову освіту Микола здобув у Бобринецькій повітовій школі (1864 р.). Навчався у гімназії в Херсоні, Єлисаветградському реальному училищі (1869–1877). У роки юності захопився аматорськими виставами, які сам і влаштовував. Втрьох з друзями, Марком Кропивницьким та Іваном Карпенко–Карим, створили музичне тріо, де Микола грав на віолончелі.

У 1877 р., ще не закінчивши Єлисаветградське реальне училище, Микола Тобілевич добровольцем пішов на російсько–турецьку війну. Участі у бойових діях передувало навчання в Київській та Одеській військових школах у 1878–1880 рр. Згодом були військові походи на Балкани. М. Тобілевича нагородили Георгіївським хрестом. Після війни ще два роки він перебував на військовій службі у Бендерах. У місті при офіцерському зібранні існував аматорський драматичний гурток, де Тобілевич виступав як актор. Познайомився та побрався з Марією Адасовською–Хлистовою (Марією Заньковецькою) — майбутньою окрасою української сцени. Микола Тобілевич не спокусився військовою кар’єрою, а вирішив, як і його брати, стати театральним актором.

У 1881 р. він поїхав до свого вчителя і творчого наставника Марка Кропивницького, який працював тоді в трупі Г. Ашкаренка у м. Кременчуці. Там М. Тобілевич тріумфально дебютував у виставі «Наталка Полтавка». Публіка схвально поставилася до гри актора. Особливо всім сподобався танок Петра (Тобілевич) й Наталки (Жаркова), який по ходу п’єси вирішили повторювати тричі. Наприкінці спектаклю, як згадував актор у «Моїх театральних згадках», вітання перейшли в овацію.

Український театр наприкінці ХІХ сторіччя зазнавав утисків і заборон на використання української мови на сцені. У кожному окремому випадку сценічний репертуар доводилося погоджувати з міським, губернським начальством. Наступним містом гастролей Г. Ашкаренко обрав Харків.

«Репертуар, що його грала трупа, був такий: «Наталка Полтавка», «Сватання на Гончарівці», «Дай серцю волю — заведе у неволю», «Шельменко–денщик», «Щира любов», «Гаркуша», «Кум Мірошник». Так програла трупа місяць в Кременчуці і слава про її успіх почала ширитися не тільки по всій Полтавщині, але навіть вітром перенеслась до Харківщини, до Київщини. ˂…˃ В Харкові після першої ж вистави молодь, а з нею й публіка, зробила трупі цілу овацію і збори пішли небувалі. Каса щодня була повна. Досить сказати, що останній день перед Різдвом 22 грудня, коли згідно з законом можна ще грати, але в цей день публіку до театру навіть і калачем не заманиш, — в Ашкаренка в театрі не було де голці впасти, а в той же таки день в оперовому театрі, що його держав той самий антрепренер Медвєдєв, ішов так званий інвалідний спектакль, і в театрі, крім поліцейського наряду, ні лялечки. З цього читач може собі уявити, яку то страшенну привабу становили українські вистави».

Микола Садовський присвятив театральній сцені сорок років життя, зігравши за цей час кількасот ролей. У театрах М. Кропивницького, М. Старицького, П. Саксаганського відбулося його становлення і зростання як актора, режисера і організатора театральної справи в Україні. Вершин акторської майстерності М. Садовський набував у героїчно–романтичних ролях Богдана Хмельницького, Сави Чалого, Тараса Бульби, Назара Стодолі. Критики зазначали, що «його гетьмани та воєводи були шедеврами, про які можна було писати цілі розвідки».

Влітку 1888 р. М. Садовський разом з М. Заньковецькою заснували власну трупу, яка проіснувала десять років (1888–1898). Через декілька років Микола Садовський став директором українського театру товариства «Руська бесіда» у Львові (1905–1906). Згодом подружжя здійснило давню мрію української громади про організацію в Києві першого стаціонарного українського професійного театру, який розпочав роботу 15 вересня 1906 р. в Полтаві. Навесні 1907 р. трупа переїхала до Києва, у приміщення Троїцького народного дому (нині Київський національний академічний театр оперети). Театр проіснував аж до 1919 р., на початку якого артисти майже повним складом на чолі з Садовським переїхали до Кам’янця–Подільського.

У роки української державності Микола Садовський співпрацював з керівництвом Української Народної Республіки, через що у 1923 р. був вимушений залишити батьківщину. Виїхав до Праги, де організував свій театральний колектив, з яким працював до 1926 р. Завдяки клопотанню Гната Юри та Олекси Ватулі, які наполягали на поверненні режисера в Україну, М. Садовському вдалося одержати такий дозвіл. Одначе театральному діячу довелося обмежити творчу працю роботою актора, перекладача та мемуариста, незважаючи на величезний досвід і потенціал.

Як режисер, він відстоював принципи сценічного реалізму, розширив репертуар своїх труп, використовуючи українську класику, а також п’єси тогочасних українських драматургів Б. Грінченка, О. Олеся, В. Винниченка. Митець сприяв розвиткові українського музичного театру, ставлячи опери Г. Козаченка, Д. Січинського, С. Монюшка, Б. Сметани. Написав лібрето до опери М. Лисенка «Енеїда».

У 1928 р. М. Садовський вперше знявся в кіно, у стрічці режисера Акселя Лундіна «Ванька і “Месник”». Наступного року у фільмі Арнольда Кордюма «Вітер з порогів» (також відомий як «Останній лоцман») актор виконав головну роль Остапа Ковбаня. Глядачі з придихом спостерігали, як 73–річний актор грав без дублерів, спокійно пірнаючи у зимове Дніпро та вкотре дивуючи всіх своїм неабияким талантом.

Помер Микола Садовський у Києві 6 лютого 1933 р. і похований на Байковому кладовищі поруч з Георгієм Нарбутом, Марією Заньковецькою. У 1935 р. на його могилі встановлений пам’ятник (скульптор Е. Фрідман). Його ім’я в 1957 р. присвоєно Академічному музично–драматичному театру у Вінниці.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. Микола Садовський (Тобілевич) (1856–1933).
2. Актор Микола Садовський у ролі Гаркуші у п’єсі О. Стороженка «Гаркуша». Вікіпедія.
3. Микола Садовський у сценічному вбранні. Фото Альфреда Федецького. м. Харків, 1894 р. Джерело: https://openkurbas.org/
4. «Театр корифеїв», трупа М. Кропивницького. Микола Садовський у середньому ряду праворуч Марка Кропивницького. 1880–ті рр. Вікіпедія.
5. М.К. Садовський серед учнів школи українських народних танців. 1926 р. З фондів Центральноукраїнського обласного краєзнавчого музею.