Для реалізації плану Гітлера щодо германізації окупованих територій необхідно було розчистити життєвий простір від слов’ян для людей вищої, арійської раси. «Євреї? Вони не належать до вищої раси, а значить і не є людьми. Слов’яни — расово неповноцінна нація, яка може служити лише джерелом робочої сили для Німеччини»*.

«Акції зачисток» від єврейського населення уперше відбулися на території окупованої Галичини. Протягом тижня внаслідок погромів, ініційованих нацистами, у Львові загинуло близько 6000 євреїв. На території Наддніпрянської України у липні розстріляно 1400 уманських євреїв. Наприкінці серпня 1941 р. відбувся масовий розстріл євреїв у м. Кам’янець-Подільський, де на початок війни мешкало 10000 чоловік. У перші дні серпня 1941 року угорська влада депортувала близько 18000 євреїв із Закарпаття в окуповану Україну. Нацисти змусили їх іти маршем від Коломиї до Кам’янець-Подільського. 23600 переселенців разом із місцевими жителями були розстріляні протягом чотирьох днів, з 26 по 29 серпня. Це вбивство стало взірцем для наступних злочинних акцій. Євреї, які залишалися на території Закарпатської України, у травні 1944 р. були вивезені до концтабору Аушвіц, де загинули в газових камерах.

Братською могилою і символом Голокосту в Україні став Бабин Яр у Києві. Розстріли євреїв (військовополонених і цивільних громадян) тут розпочалися  27 вересня. Їх пік припав на 29—30 вересня, і тривав до кінця жовтня 1941 р. За цей час загинуло 33771 осіб. Після вступу румунських військ в Одесу було розстріляно 20 000 місцевих євреїв. Наприкінці грудня 1941 р. біля села Богданівки Одеської (нині Миколаївської) області румуни знищили понад 40 000 євреїв. На українських землях, що увійшли до складу Трансністрії, румунська окупаційна влада створила протягом 1941 р. власні гетто і табори праці. У них було знищено близько 300 000 євреїв з Бессарабії та Буковини.

Одним із найбільших місць масових розстрілів єврейського цивільного населення став Дробицький яр у Харкові. Підготовку до вбивств нацистська окупаційна влада розпочала приблизно за місяць після захоплення міста, яке відбулося 26 жовтня 1941 року. 22 листопада 1941 р. міська управа ухвалила рішення про обов’язкове переселення всіх євреїв на околицю міста, де розташовувалися бараки верстатобудівного та тракторного заводів. Оскільки у Харкові були відсутні списки та інші матеріали, які дозволяли б виокремити євреїв із загального складу населення, встановити їхню чисельність та місце перебування, 5 грудня 1941 р. військовий комендант видав наказ про проведення загального перепису та реєстрації мешканців Харкова.

Перепис тривав шість днів — із 6 по 12 грудня 1941 р. Реєстрацію людей єврейської національності здійснювали окремо від інших городян на спеціальних, підготовлених листках жовтого кольору. За підсумками перепису в місті було виявлено 10271 євреїв: 1959 дітей до 16 років (999 дівчат і 960 хлопців), 5405 жінок та 2907 чоловіків. Не забули і про вихованців дитбудинків. «А в інтернаті на Холодній Горі навіть і карток не зробили. За словами Анатолія Івановича Реви, вихованця та очевидця тих подій, нацисти вивели усіх на подвір’я і змусили роздягнутися. Після огляду почулося несамовите: «Юде» і на очах інших дітей обірвалося життя кількох хлопчиків-євреїв». *

Безпосередню підготовку переселення євреїв до гетто здійснював командир зондеркоманди 4а, штандартенфюрер СС Пауль Блобель. 14 грудня 1941 р., після завершення перепису і підготовчих робіт, військовий комендант міста генерал-лейтенант Альфред фон Путткамер видав наказ євреям міста Харкова у дводенний термін, до 16 грудня 1941 р., переселитись до бараків гетто. «15 грудня Московським проспектом потягнувся численний потік пограбованих, зацькованих, вигнаних із своїх помешкань літніх людей, жінок, дітей… То був шлях на Голгофу, усіяний тілами розстріляних, виснажених, замерзлих у дорозі (зима того року лютувала, морози сягали позначки -30°С) людей, тих, хто від пережитого втрачав розум. Дійшовши до напівзруйнованих, промерзлих бараків, без вікон і дверей, люди зрозуміли, що їх привели сюди на смерть!»**

 Умови перебування в бараках були нестерпними. Спрага, голод, надмірне скупчення народу, задуха, сморід нечистот швидко забирали в людей останні сили. Щоранку з бараків виносили кілька десятків померлих за ніч від виснаження. Тіла скидали до викопаних неподалік протитанкових ровів.

Гетто у Харкові проіснувало недовго. Починаючи з 26 грудня 1941 р. і до середини січня 1942 р. в’язнів гетто почали спочатку автомашинами, а згодом і пішки доправляти до Дробицького Яру, розташованого за околицею Харкова у східній частині села Затишшя. Саме тут, біля заздалегідь виритих котлованів, відбувалися масові розстріли. Точну кількість знищеного цивільного населення у Дробицькому яру досі не встановлено. Загальноприйнятим вважається число понад 16 тисяч жертв, хоча є джерела, які свідчать про 20 і більше тисяч розстріляних.

У 2002 році для увічнення пам’яті жертв Голокосту на місці розстрілів було відкрито меморіальний комплекс «Дробицький яр». Він являє собою пам’ятний знак у вигляді 20-метрової Менори,  символу дерева життя, алею та траурний зал із так званою Чашею скорботи, де на мармурових дошках викарбувані імена загиблих. Понад 9 тисяч з них вдалося встановити. «Серед них імена видатних харків’ян, які своєю працею, розумом і талантом прославили наше місто: відомий архітектор Харкова В. А. Естрович; талановитий скрипаль, педагог і музикознавець І. О. Букиник; скульпторка, одна із авторів пам’ятника Т. Г. Шевченку у Харкові З. Г. Давидович; лікарка, завідувачка Охматдиту Х. А. Мінц та багато інших».***

Доля тих євреїв, які не змогли дістатися бараків і залишилися у місті, теж була жахливою. Їх розстрілювали прямо в оселях або прямо на подвір’ї власних помешкань. Частину людей закатували у газових автомобілях – газвагенах, так званих «душогубках». Понад 400 громадян, переважно похилого віку, хворих та дітей померли від голоду і холоду у синагозі на Громадянській, яку нацисти замурували. Таким чином, за три тижні у Харкові було остаточно  вирішено «єврейське питання».

Від ред.: 1 березня 2022 року російські окупанти обстріляли Бабин Яр у Києві, а 27 березня від обстрілів було пошкоджено Менору у Дробицькому яру. На камені, розташованому всередині кільця Менори, трьома мовами (іврит , українська, латина) є напис: «Тут місце, де мертві вчать живих». На жаль, трагічні сторінки з історії, колись нашої спільної з російською у складі СРСР, не стали повчальними для нинішнього покоління росіян, які чинять звірства, насилля та вбивства на українській землі, що є справжнім геноцидом українського народу.

Фотогалерея:

Фото1. Табір смерті Аушвіц (Освенцім);

Фото 2. В’язні концтабору Аушвіц.

Фото 3—8. Меморіальний комплекс «Дробицький яр»

 Фото 9. Менора, пошкоджена російськими окупантами 27.03. 2022 р.

*«Книга Скорботи України: Харківська область» /гол. редкол.: І. О. Герасимов (голова) та ін.; обласна редкол.: В. Г. Дулуб (керівник). — Х: Обласна пошуково-видавнича наукова редакція Книги Пам’яті України, 2003. — Т. 1, С. 19.