Місце поховання жертв НКВС – Староєврейське кладовище у м. Харкові

Інформація пор розстріли ЧК-ДПУ-НКВС-КДБ і місця поховання належала до найважливіших таємниць органів державної безпеки СРСР. З початку Великого терору 1937–1938 рр. родичів розстріляних намагалися дезорієнтувати, запровадивши штучно створену форму усного сповіщення «засуджений на десять років без права листування». Чіткої відповіді про долі репресованих родичі не отримали і після смерті Сталіна. Навіть за часів «хрущовської відлиги», після озвучення з трибуни ХХ з’їзду КПРС політичної оцінки «культу особи», КДБ продовжив фабрикації, видаючи рідним довідки з вигаданим діагнозом і датою смерті, яка припадала на воєнні роки. Спроби відшукати правду присікалися, поодинокі звернення залишилися без відповіді. Об’єктивна інформація потрапила до обігу тільки в 1989 р. за часів «перебудови», після набуття чинності Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про додаткові заходи з відновлення справедливості щодо жертв репресій, які мали місце в період 30–40-х і початку 50-х років». У листах до КДБ СРСР, через громадські організації родичі репресованих вимагали розв’язати питання з визначенням місця поховання загиблих. У харківській пресі з’явилося кілька публікацій про віднайдені в архіві УКДБ по Харківській області приписи завідувачу Єврейського кладовища про «віддання землі» 6865 людських трупів. Хронологічні межі 119 документів – від 9 серпня 1937 р. до 11 березня 1938 р. – вказували на жертви Великого терору. Списків імен розстріляних або відправлених на поховання тіл НКВС ніколи не складав.

З’ясувалося, що територія закритого кладовища № 3 по вул. Конюшенній (нині вул. Академіка Павлова) ще до початку масових репресій була передана НКВС і використовувалась як «спецоб’єкт», на якому потайки в нічний час ховали тіла розстріляних у підвалі будинку управління НКВС по вул. Раднаркомівській. Так продовжувалось до березня 1938-го, коли спецоб’єкт був заповнений вщерть, а репресивний конвеєр смерті продовжував ходу. Також стало відомо, що на території колишнього кладовища № 3 поховані діти, померлі від голоду в 1932–1933 рр. у бараках розташованого неподалік так званого Салтівського дитячого містечка. На час «розкриття таємниці», на місці колишнього кладовища кілька десятиліть розквітав Комсомольський парк. Рішенням Харківського міськвиконкому територія була визнана місцем офіціального поховання жертв репресій.