Відродження української держави як Української Народної Республіки — це результат довготривалої боротьби українського народу за свою незалежність. Ухвалення Конституції УНР напряму пов’язано з діяльністю Центральної Ради, створеної 4 (17) березня 1917 року у м. Києві як представницького органу державної влади України в 1917–1918 роках. Перші збори, де було обрано Президію і постійно діючий Виконавчий комітет Центральної Ради у складі 20 осіб, відбулися 5 (20) березня 1917 року. Український національний конгрес у квітні 1917 року легалізував діяльність Центральної Ради та обрав її склад з 118 осіб.

Законодавча робота Української Центральної Ради полягала в підготовці та ухвалі нормативно–правових актів: універсалів, законів, постанов, декларацій.

Конституція Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР) був прийнятий Центральною Радою 29 квітня 1918 року. Ця важлива подія стала підсумком активної законодавчої діяльності конституційної комісії у складі 100 осіб на чолі з головою Центральної Ради академіком Михайлом Грушевським, яка розпочала роботу відразу після проголошення Першого універсалу.

Конституція проголосила Українську Народну Республіку суверенною демократичною парламентською державою з розподілом державної влади на законодавчу (Всенародні Збори), виконавчу (Рада Народних Міністрів) та судову (Генеральний Суд). Вона запровадила та здійснила правове регулювання новітніх для тогочасної української правової системи принципів, зокрема, визнання народу основним джерелом влади, децентралізації влади, принципу рівності політичних і громадянських прав.

У розділі І «Загальні постанови» наголошувалось: «1. Відновивши своє державне право, яко Українська Народна Республіка, Україна, для кращої оборони свого краю, для певнішого забезпечення права і охорони вільностей, культури і добробуту своїх громадян, проголосила себе і нині єсть державою суверенною, самостійною і ні від кого незалежною. 2. Суверенне право в Українській Народній Республіці належить народові України, цебто громадянам УНР всім разом. 3. Це своє суверенне право народ здійснює через Всенародні Збори України. 4. Територія УНР неподільна, і без згоди Всенародніх Зборів в 2/3 голосів присутніх членів не може відбутись ніяка зміна в границях Республіки або в правнодержавних відносинах якоїсь території до Республіки. 5. Не порушуючи єдиної своєї власти, УНР надає своїм землям, волостям і громадам права широкого самоврядування, додержуючи принципу децентралізації. 6. Націям України УНР дає право на впорядкування своїх культурних прав в національних межах».

Основний Закон УНР здійснив правове закріплення демократичних цінностей та принципів, значна частина яких була врахована під час розробки Конституції незалежної Української держави, прийнятої 28 червня 1996 року. Одначе, відсутність основних положень внутрішньої та зовнішньої політики, визначеного порядку обрання місцевих органів влади, положення про державні символи свідчило про декларативний характер документу.