5. Сотня січових стрільців під час військової підготовки. Фото м. Київ, 1918 р. ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного, од. обл. 0-183063

6. Бій під Крутами 29 (16) січня 1918 р. Схема. Інститут історії НАН України.

7. Бій під Крутами 29 (16) січня 1918 р. Схема, виконана учасником події, сотником УНР Сергієм Горячком.

8-9. Отамановський Валентин Дмитрович (1893, с. Яблунівка, нині Смілянського р-ну Черкаської обл. — 1964, м. Харків) історик, бібліограф, краєзнавець, громадський і політичний діяч, засновник «Братства самостійників» (1914). Депутат Української Центральної Ради. За його ініціативою в Києві вже (2) 15 березня 1917 р. формувався штаб української міліції та почалося формування першої кінної сотні. Співробітник видавництва «Вернигора», співзасновник Пласту в Києві.
Учасник бою під Крутами в складі 1-ої Української військової школи ім. Богдана Хмельницького. Командуючий боєм Аверкій Гончаренко згадував про нього: «… юнак Валентин Отамановський подав мені телеграму, з якої я довідався, що Шевченківський полк з Ніжина виступив на з’єднання з наступаючими на нас більшовиками, себто, наступає на нас із запілля. Отамановський був дуже відважний, а що найважливіше було у ньому цінного — це завжди прекрасний гумор. В цій рішальній хвилині він почав порівнювати наш бій з боями шведів і наших з москвинами під Полтавою…» У серпні 1929 року заарештований у сфальшованій справі СВУ, дістав 5 років таборів суворого режиму та 2 роки заслання до Татарстану. Після звільнення йому було заборонено виїжджати з Казані.

З 1958 р. професор проживав у Харкові, викладав латину в медичному інституті. Помер 10 березня 1964 р. Реабілітований у 11 серпня 1989 р.

Залишив значний науковий доробок, 25 січня 2018 року Вчена рада Харківського національного медичного університету присвоїла Центру медичного краєзнавства ім’я професора В. Д. Отамановського.

10. Надгробний пам’ятник на могилі В. Д. Отамановського на міському кладовищі № 2 у м. Харкові

11. Грушецький Іван Павлович, о. Йосип (1895 с. Дружкопіль (нині Журавники) Володимир-Волинського повіту Волинської губ. — 1943 Норильтаб). З 1915 р. служив рядовим у царському війську. У жовтні 1916 р. відряджений до Чугуївського військового училища для проходження курсу навчання на чотиримісячні прискорені курси юнкерів. 1 лютого 1917 р. присвоєне звання прапорщика армійської піхоти.
Поручик Армії УНР. Учасник бою під Крутами в складі старшого курсу 1-ої Української військової школи ім. Богдана Хмельницького. Кавалер Хреста Симона Петлюри.
Брав участь у бою під Крутами в складі 1-ї Української військової школи ім. Богдана Хмельницького. Курсовий старшина Житомирської військової Спільної юнацької школи армії УНР.

Демобілізований у 1920 р., працював вчителем у Луцькому повіті на Волині. Висвятився на священика, склавши іспит при Церковній Раді УНР. З 1923 р. до грудня 1936 р. настоятель церков Луцького та Рівненського повітів. Зовні був середнього зросту, міцної статури та військової виправки. Мав гарний голос. З приходом Червоної армії на Волинь, 21 жовтня 1939 р. був заарештований за контрреволюційну діяльність – «за активну участь у петлюрівських бандах на командній посаді сотника, брав участь у боях з частинами Червоної армії».
Етапований НКВС в жовтні 1940 р. у харківську в’язницю. Ухвалою особливої наради при НКВС СРСР від 2 грудня 1942 р. позбавлений волі на 8 років виправно-трудових таборів. Направлений у Норильтаб, де й помер 27 січня 1943 р. Реабілітований 21 червня 1989.

12. Хрест Симона Петлюри, яким нагороджений І. П. Грушецький.

13. Могила Семен Андрійович (1897 с. Глодоси, нині Новоукраїнського р-ну Кіровоградської обл. — 1924, м. Харків) хорунжий Армії УНР, учасник бою під Крутами в складі 4-ої сотні 1-ої Української військової школи ім. Богдана Хмельницького. Згадується у спогадах командуючим Аверкієм Гончаренком, М. Михайликом, С. Цапом.
Учасник Першого Зимового походу у складі куреня Низових запорожців 1-ої Запорізької дивізії. Служив у 17-му легко-гарматному курені 6-ої Січової дивізії (1920–1921).
Заарештований 2 січня 1923 р. радянськими прикордонниками при перетині кордону, етапований до Харківської в’язниці. Відмовився від співпраці з радянськими органами ДПУ. Розстріляний у ніч із 22 на 23 березня 1923 р. у м. Харкові.

14. Гайдовський-Потапович Олександр (1901 м. Полтава — після 1939) — Учасник бою під Крутами. Пораненим потрапив в полон і відправлений до Харкова на лікування. У 1918 р. – жовтні 1919 р. перебував у різних військових частинах армії УНР. На еміграції – у Польщі, Чехії – став першим провідником «Дружини Українських Скаутів» (5.08.1922), яка переросла у Подєбрадський кіш українських пластунів. Інженер-економіст, випускник економічно-кооперативного факультету Української господарської академії в Подєбрадах. Працював учителем на Закарпатті, у 1938 р. вступив до «Карпатської Січі».

15. Шарий Іван Ількович (1894 с. Вереміївка Полтавської губ., нині Черкаської обл. — 1930 м. Харків) український політичний діяч.

Випускник Київського університету Св. Володимира (1917). Активний член студентської громади. Учасник бою під Крутами. Одним із перших опублікував у Києві спогади «Січовики під Крутами» (1918).

Делегат Трудового конгресу від Української партії соціалістів-революціонерів. Учасник Першого військового з’їзду. У 1920–1923 рр. військовик у підпіллі, керівник повстанського загону в Холодному Яру, відомий як «Іван Чорний».
Легалізувався і перебрався до Києва, викладач вишів української мови. Займав посаду директора Київського будинку вчених. Заарештований органами ДПУ 10 жовтня 1929 р. за організацію опору колективізації та приналежність до Спілки визволення України. Засуджений 30 січня 1930 р. і розстріляний у м. Харкові.

16. Некролог. Попович Олександр Макарович (1896—1918). Випускник Золотоніської гімназії й механічного відділення Київського політехнічного інституту. Громадський і політичний діяч, він створював селянські спілки, розбудовував осередки Української партії соціалістів-революціонерів. Обирався гласним (депутатом) повітової та Київської губернської народних рад.

Учасник бою під Крутами, під час якого 29 січня 1918 року потрапив у полон. Після звірячих катувань Олександра розстріляли. 19 березня 1918 року Поповича з почестями поховали на Аскольдовій могилі у Києві.