Після закінчення університету, Іваничук захистив дисертацію на тему «Регіонально-географічне поняття Східної Європи в найновішому освітленні». 3-го грудня 1926 р. йому була присвоєна кваліфікація «Докторат природничих наук». У 1927 р., удвох з Марією Ріпка (дружиною професора університету Івана Ріпки), вони здійснили наукову географічну експедицію до Швеції та Фінляндії.

У березні 1928 р. Михайло Іваничук за викликом С.Л. Рудницького приїхав до Харкова і працював асистентом інституту Географії та Картографії. У вересні того ж року брав участь у роботі Всесоюзного з’їзду геологів, що пройшов у Ташкенті. Але через нав’язане, підтримуване ззовні нездорове напруження в колективі у стосунках між місцевими українцями і галичанами, М. Іваничук звільнився з інституту і перейшов на викладацьку роботу.

На початку 1931 р. заступник директора Арктичного Інституту Р.Л. Самойлович запросив Іваничука взяти участь у третій зимівлі у бухті Тихій на Землі Франца-Йосифа в якості геоморфолога, тобто фахівця, який вивчає форми земної поверхні, їх розподіл і розвиток. 16 квітня він прибув до Ленінграду й взявся за технічний бік підготовки зимівки. 19 липня, після завантаження, пароплав «Ломоносов» вийшов у море і 8 серпня став на якір у бухті Тихій.

10 квітня 1932 р. М. Іваничук разом з С. Самсоновим і Ф. Нітше вирушив у санну експедицію на острів Земля Вільчека. Завдання експедиції: зробити маршрутну зйомку в тому районі, вивчити геологічну будову, зібрати зразки гірських порід та дати геоморфологічний опис. За двадцять діб, як записав Іваничук, при несприятливих погодних умовах експедиція подолала відстань 430 кілометрів і повернулась на станцію у бухті Тихій.

Автор біографічного нарису про М.М. Іваничука, кандидат технічних наук Л.К. Войславський визначив, що експедиція:

1. Відкрила і нанесла на карту два невідомих острови у Австрійській протоці, які назвала Комсомольськими.
2. Зробила на карті поправки щодо положення і обрисів островів Хайса та Галя.
3. Констатувала сильні припливно-відпливні течії в Австрійській протоці.
4. Встановила, що східний район Землі Франца-Йосифа досліджений мало.

У травневому Бюлетені Арктичного інституту з’явилась інформація про віднайдені острови. Більш детальний опис з малюнком М. Іваничука був опублікований часописом «Arctica». Редакційний колектив, очолюваний Самойловичем, підтримав автора, який запропонував назвати два невідомих острови у Австрійській протоці Комсомольськими.

По прибутті нової зміни, учасники третьої зимівки 16 вересня 1932 р. повернулись на Велику Землю. У Харкові Михайло Іваничук продовжив викладацьку діяльність: читав геоморфологію у Харківському інженерному гідрометеорологічному інституті, підготував курс лекцій «Географія Радянської Арктики» на геолого-географічному факультеті Харківського університету.

У 1934 р. Харківське видавництво «Український робітник» надрукувало дві книжки М. Іваничука: «Антарктика» і «14 місяців на Землі Франца Йосифа». Роботи М. Іваничука були включені до тематичного анотованого бібліографічного покажчика Книжкової палати УСРР.

3-го вересня 1935 р. М. Іваничук переходить до інституту «Укргідеп» на посаду гідрогеолога. 16 червня 1936 р. М. Іваничук був призначений начальником геологічної партії, яка працювала в Кривому Розі.

1936-й рік. Колесо репресій проти української інтелігенції, запущене на початку тридцятих років, продовжує набирати обертів. 5 грудня його викликають на допит в Управління НКВС і допитують про антирадянські настрої відомих, авторитетних емігрантів українців, частина яких приїхала до радянської України: Степана Рудницького, Станіслава Дністрянського, Михайла Лозинського, Олександра Черкаського, Миколи Романюка, Миколи Ерстенюка, Мирона Процакевича. 3-го лютого 1937 р. Іваничука звільнили з «Укргідепу» з формулюванням «у зв’язку із скороченням обсягу робіт». 27 квітня 1937 р. ХОУ НКВС виносить постанову про арешт М.М. Іваничука на підставі статті 54—10 Кримінального кодексу УРСР (антирадянська агітація) як учасника контрреволюційної націоналістичної організації, що само по собі порушило правові норми.

Разом з Іваничуком були обвинувачені ще 14 осіб, з них двоє — Ірина Величко та Павло Осовський — колишні працівники Українського науково-дослідного інституту Географії та Картографії, який до арешту в березні 1933-го очолював С.Л. Рудницький. Ця обставина стала одним із визначальних мотивів переслідування «галичан».

Після отримання в Харкові таємного наказу про підсилення репресій за підписом наркома внутрішніх справ М. Єжова слідство пішло майже з космічною швидкістю. 9-го серпня 1937 р. був затверджений обвинувальний висновок. Того ж дня ухвалою особливої трійки при УНКВС по Харківській області «за участь у контрреволюційній націонал-фашистській організації «УВО» М. Іваничук був приречений на розстріл і страчений у Харкові о 23 год. 50 хв. 10 серпня 1937 р. Реабілітований Військовим трибуналом КВО 9 вересня 1958 р.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. Михайло Іваничук м. Харків, 1930-ті рр.
2. Геоморфолог експедиції Іваничук. 1932 р.
3. Картографічне зображення віднайдених острови. Окомірна зйомка Іваничука. «Arctica», 1934 р.
4. «Друга книга М. Іваничука «14 місяців на Землі Франца Йосифа» має підзаголовок, який визначає її зміст — «враження зимувальника». Талановите оповідання розкриває перед читачем картину життя невеличкого гурту зимівників у суворих умовах Арктики. Читаючи книгу, уявляєш розташування будівель і споруд на невеликому клаптику землі, повсякденне життя у будні та свята, побут зимівників. Багато уваги автор приділяє науковим дослідженням і черговим господарським роботам. З теплотою згадує дослідників Арктики попередніх років». Людвіг Войславський. Український географ і дослідник Арктики. «Реабілітовані історією. Харківська область». Книга друга. К-Х.: 2014, стор. 108. Обкладинка книги Іваничук М. 14 місяців на Землі Франца Йосифа: [враження зимувальника]. Х.: Український робітник, 1934.
5. Михайло з дружиною Ніною. м. Харків, 1936 р.
6. Анкета заарештованого М.М. Іваничука. Держархів Харківської обл., Фонд архівних кримінальних справ
7. Акт розстрілу М.М. Іваничука від 10 серпня 1937 р. Документи про виконання вироків свідчать, що розстріли в підвалі УНКВС по Харківській області відбувалися з інтервалом від двох до п’яти хвилин, починаючи від дев’ятої години вечора і до світанку. Тривалість розстрільного процесу залежала від кількості приречених. Виконувала вироки штатна розстрільна команда комендатури НКВС. Держархів Харківської обл., Фонд архівних кримінальних справ
8. Пам’ятний камінь на місці масових поховань жертв «Великого терору» і Голодомору на колишньому єврейському кладовищі м. Харкова, розташованому по вул. Академіка Павлова (нині парк Пам’яті). Тут, ймовірно, в ніч на 11 серпня 1937 р. НКВС таємно поховано тіло М.М. Іваничука. Загальна встановлена кількість похованих у Харкові з серпня 1937 р. до початку березня 1938 р. жертв комуністичного терору досягла 6875.

У 1990 р. громадськістю Харкова був встановлений гранітний камінь з написом російською: «На цій території масового поховання буде споруджено меморіал жертвам сталінських репресій. Квітень 1990 р.». «Реабілітовані історією. Харківська область» Ч. 4, книга третя. К-Х.: 2019, стор. 516.