Нові літературні знайомства відкривали широкі можливості та стимулювали до творчості. До того ж, у 1918 р. Михайло вже мав початковий письменницький досвід, надрукувавши вірші у періодичних виданнях. Цього разу у столиці Биковець публікувався під різними літературними псевдонімами: Ашим, Б-ець М., М.Б., Марусик Мих., Мих. Бик., Мих. Мик., Моторошний, Невіра Харитон, Олівець. Критики не дарували йому хвалебних рецензій, а нові колеги відверто не вважали Биковця талановитим або обдарованим.

Проте він випробовує себе у різних літературних жанрах. Натхнений українізацією, Михайло Миколайович публікує літературно-критичні статті про творчість Т. Шевченка, М. Коцюбинського, Остапа Вишні, про театральне мистецтво. З-під пера Биковця виходять статті про роль літератури у вихованні дітей. З початком колективізації до весняної засівної кампанії він упорядкував збірку п’єс і естрадних матеріалів «Отак то тепер» (1930).

Займаючись самоосвітою, набував знання з історії української культури. Любив уважно читати, занотовуючи цікаві факти, колекціонував літературу. Зібрані матеріали стали йому в нагоді при підготовці «Селянського календаря» за 1928 рік, опублікованого видавництвом газети «Радянське село». І в подальшому, працюючи секретарем редакції журналу «Сільський театр», Биковець продовжував збирати біобібліографічні матеріали видатних сучасників. У травні 1929 р. він запропонував ДВУ календар діячів українського мистецтва (література, кіно, театр, музика, критика). У планах Биковця була публікація біографічного словника «За 400 літ», який готував для видавництва «Української радянської енциклопедії». У письменницькому колі Биковець запам’ятався саме як автор унікального інформаційного зібрання — колекції 8000 карток з біографічними відомостями, доля якої на сьогоднішній день залишається невідомою.

Дослідниця біографії М.М. Биковця доктор О. Бертельсейн стверджує, що «існує версія, що після обшуку в помешканні Биковця, вона назавжди зникла за мурами НКВС. Можливо, за свідченням Івана Сенченка, хтось із «слов’ян» (мешканців письменницького будинку «Слово») позбувся її та рукописів бібліографічного словнику, відправивши у підвал після його арешту».

Відомо, що перебрався Михайло Миколайович до оселі № 14 у славнозвісному будинку одним з перших у 1930 р., слідом за своїм приятелем Василем Соколом. У новій квартирі укладач власноручно збудував від підлоги до стелі книжкові полиці, які заповнив інформаційними картками. Хронологічні межі цієї рідкісної колекції сягали декількох сторічь. Це була праця всього його життя. Автор постійно поповнював картотеку, і можна стверджувати, що в той час вона не мала аналогів в радянській Україні.

Михайла Биковця заарештували 24 серпня 1937 р. за звинуваченням у «приналежності до антирадянської української націоналістичної терористичної організації» і відвезли до Києва. Слідчі центрального апарату НКВС УРСР тиснули на заарештованого, вимагаючи викривальних свідчень. «Перед дослідником цієї кримінальної справи постає багатошаровий складний сценарій змови, яка не дуже майстерно, а й часом абсурдно, єднає практично всіх провідних діячів культури та мистецтва України тридцятих років, з якими Биковець «контактував», «утягував до лав організації», «налаштовував проти Радянського ладу». І — ані згадки про картотеку Биковця. Щоправда, в останньому пункті обвинувального висновку, його звинуватили в знищенні архівів літературного об’єднання ВАПЛІТЕ в 1933 році та місячника «Червоний шлях» у 1937 році», визнає О. Бертелсейн (Ольга Бертельсейн. Таємниця втраченого архіву. «Реабілітовані історією. Харківська область». Ч. 1, Книга третя. К.-Х., 2015, стор. 71.).

М.М. Биковця розстріляли 24 жовтня 1937 р. за вироком закритого засідання Військової колегії Верховного суду СРСР і, за якимось дивним лінгвістичним збігом обставин, таємно поховали в Биківні біля Києва. Також відомо, за висновком прокуратури України М.М. Биковець реабілітований 28 грудня 1992 року. Проте залишається загадкою, що сталося з картотекою, якою так дорожив Михайло Миколайович. Можливо, як це часто бувало у 1937 р. при арештах творчих особистостей, у карточках письменника чекісти не знайшли потрібного компромату і швидко їх позбавилися. В іншому випадку, носії рідких біобібліографічних відомостей спалили при залишенні радянськими військами м. Харкова у жовтні 1941 р.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили». Нині встановлено імена понад 18 500 осіб, страчених у київських в’язницях похованих у Биківні. За фаховими оцінками, у Биківнянському лісі може покоїтись від 50 до 100 тисяч репресованих комуністичною владою. Вікіпедія
2. Михайло Биковець. 1924 р.
3. Опублікована спілкою «Плуг» інформація про діяльність М. Биковця за 1925 р. «Виготував до друку «Огляд дитячої літератури за 1920–1924 рр.». Постійно приймає участь в бібліограф. відділах журналів: Червоний Шлях, Нова книга, Нова громада, Радянська Освіта, Шлях Освіти, Селянка України. Працює в газетах». 1925 р.
4. Зустріч письменників з професором В. Сімовичем (Прага), учасником Всеукраїнської правописної конференції. Стоять (зліва направо): М. Лебідь, М. Самусь, В. Минко, О. Демчук, А. Гак, М. Биковець; сидять І. Микитенко, А. Панів, В. Сімович, С. Пилипенко, П. Тичина. м. Харків. 1927 р.
5. Проєкт архітектора М.І. Дашкевича Будинку письменників «Слово» у м. Харкові. «Всесвіт», 1928 р.
6. Обкладинка архівної кримінальної справи М.М. Биковця. Фонд архівних кримінальних справ ГДА СБУ, м. Харків. 1937 рік
7. Вирок закритого засідання Військової колегії Верховного суду СРСР у м. Києві від 24 жовтня 1937 р. у справі М.М. Биковця. Фонд архівних кримінальних справ ГДА СБУ, м. Харків. 1937 рік
8. Довідка І спецвідділу НКВС СРСР про виконання вироку у справі М.М. Биковця 24 жовтня 1937 р. Фонд архівних кримінальних справ ГДА СБУ, м. Харків. 1937 рік