Харків і Харківська область.
Рік ювілеїв і перейменувань, час випробувань
2024 рік відзначений ювілеями цілого ряду міст Харківщини, відомих далеко за межами краю своєю яскравою багаторічною історією, досягненнями на військовій та господарській ниві. Міста–фортеці, закладені для захисту земель від набігів орд кочівників, нині виконують функцію надійного щита східного кордону України від натиску російських загарбників.
Історія сучасних міст налічує загалом кілька століть і рахується за писемною традицією, а не від поселень культур бронзової, залізної доби, залишки яких були знайдені археологами на території нинішньої Харківської області. Після навали орд хана Батия у 1238–1242 рр. у цій місцевості утворилося майже не залюднене Дике Поле. Хвиля масового заселення піднялась у середині ХVII століття. Внаслідок укладання Білоцерківського мирного договору між Річчю Посполитою і гетьманом Війська Запорізького Богданом Хмельницьким, поразки козацьких повстань, козаки шукали волю на землях Слобідської України. На мапі це виглядало так, що обрана поселенцями територія на заході межувала з Гетьманщиною, на півдні із Запоріжжям та володіннями Кримського ханства, на сході з Доном, на півночі з Московщиною. У ХVII–ХVIII століттях тут були створені п’ять українських козацьких полків. Слобідська Україна стала невід’ємною частиною земель українських козаків. Палкий лицар Слобожанщини академік Дмитро Багалій, який багато років детально вивчав її історію, у 1918 р. стверджував: «теперішня Харківська губернія по свойому історико–етнографічному складу являється українською i являє із себе органічну частину території України, а її населення — таку ж частину українського народу».
Від істориків завжди вимагали чітких відповідей на прямі запитання, які стосувались часу заснування міст і їх основоположників. І якщо дослідники дійшли згоди у даті заснування міста Харкова, яке цього року відзначило 370–річний ювілей, то встановлення імені засновника потребує окремого дослідження. Версія про козака Харька — скороченого прізвиська від імені Харитон, яке нібито лягло в основу назви міста, завжди видавалася занадто міфологічною. Тому встановлений у 2004 р. у центрі міста «Пам’ятник засновникам Харкова» є узагальненою даниною пам’яті козакам, першим поселенцям.
Відомо, що на початку 1650–х рр. на схилах берегів харківських річок розташувалась невеличка група з 37 сімей. Дещо пізніше, у 1654 р., з’явились нові переселенці. «Їх було окрім сімейств 587 чоловіків» з українського Подніпров’я, які й заснували Харків.
Д. Багалій звернув увагу на особу очільника групи, який за заздалегідь визначеним планом організував переміщення родин. «Діло заселення вели осадчі. Такі осадчі були, мабуть, при усіх ватагах переселенців. Ми маємо багато цікавих звісток про їх діяльність. Се були ватажки, отамани народа, що вели його на нові місця, що порядкували нелегким ділом заснування нових міст та слобід, будівлею, зносинами з урядом і таке інше. Їм доручав нарід свою долю, шукати її в далекій чужій стороні. Їх пoвинна бyлa дoбpе знaти yся вaтагa пеpеселенцiв, здaватися нa ниx, пoклaдaти нa ниx надiю якo нa певних, poзyмниx, жвaвих, завзятих свoїx пpoвoдаpiв тa спopyдникiв y гpoмадськиx спpавах. Тим–тo i ми пoвиннi тeпеp спoминaти пpo ниx i їх дiяльнiсть для наpoдa з великoю шанoю та пoдякoю i як мoга закpiпити пам’ять пpo них там, де вoни пpацювали». За його пропозицією, у 1894 р. Гвоздиківський провулок міста Харкова перейменували на честь осадчого Івана Каркача. Ця назва виявилася тимчасовою. Нині ім’я Івана Каркача увіковічене у назвах бульвару, провулку, в’їзду, проїзду в Індустріальному районі сучасного Харкова. Однак у сучасних дослідників історії міста виникли сумніви щодо історичної достовірності цієї постаті. Адже у перших списках були поселенці з прізвищем Каркач, тільки з іншими іменами. Натомість, більше відомостей збереглось про колишнього осадчого, отамана Івана Кривошлика. У липні 2024 р., у результаті громадських обговорень, розпорядженням голови ХОВА «Про перейменування об’єктів топонімії Харкова» вперше увіковічили пам’ять Івана Кривошлика у назві вулиці, яка з’єднується з бульваром Івана Каркача, створюючи своєрідний меморіальний ансамбль засновникам міста.
Таким чином, у Харкові виникла унікальна ситуація. На відміну від населених пунктів, історія яких побудована на переказах і легендах, історія заснування Харкова максимально деталізована, а дослідження її актуально понині.
350 років виповнилося заснованому 1674 р. м. Вовчанську, райони якого нині дуже серйозно потерпають від варварських руйнацій російських загарбників. За даними Д. Багалія, незаселені землі по річці Вовчі Води (нині ріка Вовча) відійшли осадчому Мартинові Старочудному, якому було дозволено будувати слободу і закликати оселятися там українцям з Правобережної і Лівобережної України, «а інших людей не приймати». Сотенне містечко Харківського козацького полку Вовчі Води вперше згадується 1688 р. Внаслідок знищення української автономії козацької держави, Вовчанськ став повітовим містом Харківської губернії, і за ним було офіційно закріплено назву Вовчанськ.
Ще одним давнім містом з 360–річною історією є Балаклія — до 2020 р. районний центр Балаклійського району, нині місто районного значення. Датою заснування вважається 1664–й р., коли на місці сучасного міста за участі кількасот українців на чолі з отаманом Яковом Степановичем Чернігівцем протягом року був побудований острог, у 150 дворах якого проживало 200 родин. З утворенням 1669 р. Балаклійського козацького полку, Балаклія стає полковим містом і в подальшому воно увійшло до Ізюмської оборонної лінії.
Ювілеї, а також друге народження цього року відмічають два міста: Златопіль і Берестове. Місто обласного значення Златопіль, виникло 1869 р. як полустанок Лихачове на залізничному перегоні Харків–Севастополь. Нині це адміністративний центр міської територіальної громади Лозівського району. Із розростанням території і збільшенням населення Лихачове отримало статус селища. У 1952 р. перейменоване на Первомайський, у 1991 р. здобуло статус міста. 19 вересня 2024 р. Верховна Рада України проголосувала за зміну назви, перейменувавши Первомайський на місто Златопіль Лозівського району Харківської області. Це рішення 26 вересня 2024 р. набуло чинності.
Також було перейменовано районний центр Харківської області Красноград на Берестин. Статус міста і першу назву — Костянтиноград, було отримано 1784 р. З 1923 р. його більше ніж на сто років «радянізували», перейменувавши на Красноград. На громадських слуханнях у січні 2024 р. присутні мешканці більшістю голосів ухвалили рішення про перейменування міста на Славноград. Виявилося, що у Верховній Раді, вважали інакше.
Повномасштабне вторгнення російських військ на територію України принесло в міста і села Харківської області масову загибель жителів і повну руйнацію життя, зокрема й історичних пам’ятників. Харків’яни впевнені у Перемозі і вірять, що майбутнє Харківщини — тільки у складі України!
Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України
Фото і коментарі:
1. Пам’ятник засновникам Харкова, встановлений на честь 350–річчя заснування міста. Фото І.В. Шуйського.
2. Харківська фортеця. Ілюстративний малюнок.
3. Мапа України Йоганна–Баптиста Гоманна «Vkrania que terra Cosaccorvm...» («Україна — територія козаків…»). Нюрнберг, 1720 р. Інтернет–ресурс.
4. Багалій Д.І. Історія Слобідської України. Харків: вид–во «Основа» при Харківському державному університеті, 1990. Обкладинка перевидання 1918 р.
5. Вовчанськ, центр міської громади, колишній районний центр на півночі Харківської області. На осінь 2024 р. у результаті цілодобових обстрілів російських військ не лишилось жодної вцілілої будівлі. Окупанти постійно намагаються просунутись, проте закріпитися в міській забудові не можуть, тому здебільшого облаштовують позиції в сусідніх лісах. Фото armyinform.com.ua
