05 грудня

Натхненник ідеї Самостійної України. До 100-ліття загибелі Миколи Міхновського

Натхненник ідеї Самостійної України.
До 100-ліття загибелі Миколи Міхновського

Микола Іванович Міхновський (1873–1924) це одна з найяскравіших постатей самостійницької течії в українському русі початку ХХ століття. Державний, військовий і громадсько-політичний діяч. Адвокат, публіцист, педагог, видавець, меценат. Автор політичного заповіту «Самостійна Україна» і гасла «Одна єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна».
Нащадок старовинного козацького роду народився в сім’ї сільського священника в с. Турівка Прилуцького повіту Полтавської губернії. Освіту здобув у Прилуцькій гімназії. Закінчивши її, у серпні 1891 р. поїхав до м. Києва і вступив на юридичний факультет Київського імператорського університету Святого Володимира. У роки навчання долучився до українського національного руху і приєднався до «Братства тарасівців», створеного в 1891 р. в Харкові. Члени братства поділяли переконання Кобзаря і на його могилі присягли всіма засобами поширювати ідеї українства серед населення.
Життєвий шлях М. Міхновського був сповнений злетів і падінь, яскравих перемог і глибоких розчарувань. Але ніхто і ніколи не мав підстав дорікнути йому у великій або малій зраді.

М. Міхновський не полишив громадську і просвітницьку роботу після погрому «Братства тарасівців» у 1893 р., коли частина братчиків потрапила до в’язниці. Царська поліція утримувала його під негласним наглядом, вважаючи радикально налаштованим українофілом. До переїзду в Харків у 1898 р., Міхновський займався адвокатською діяльністю в Києві, налагодив зв’язки із однодумцями у Львові.

На Слобожанщині його поява пожвавила громадський рух і збадьорила суспільну думку. Сам Міхновський надихався атмосферою університетського міста, увагою, якою його оточили. Вже на початку 1899 р. студентська громада за участі Міхновського влаштувала в Харкові святковий концерт, присвячений 100–річчю «Енеїди» Івана Котляревського. У січні 1900 р. Микола Іванович працював над становленням першої самостійницької партії в Наддніпрянській Україні — Революційної української партії (РУП). У лютому того ж року у зверненнях до учасників Шевченківських свят у Полтаві, Харкові закликав до збройної боротьби за права українського народу. Наприкінці свята Микола Міхновський виголосив натхненну промову «Самостійна Україна». Учасник події, співзасновник РУП Юрій Коллард, пригадував: «Блискавкою ударила по нас та промова. Усі були наче перелякані несподіванкою, й на дві–три секунди в кімнаті настала мертва тиша, але скоро розляглися гучні оплески. Усі були в якомусь екстазі».

 

Ефект від ідей Міхновського, оформлених у брошуру «Самостійна Україна» (1900) і видану під проводом РУП у Львові, відомий філософ Дмитро Донцов порівняв з «вражінням вибухлої бомби».

У подальшому він розгорнув на Лівобережжі Дніпра енергійну діяльність із консолідації прихильників ідеї самостійності. М. Міхновський, за даними дослідників Р. Коваля і Ю. Юзича, співзасновник Української народної партії (1902), редактор газети «Запоріжжя» (Катеринослав, 1906) та газети «Слобожанщина» (Харків, 1906), співорганізатор і член правління Товариства «Родина» (Харків, 1906–1910), уповноважений Товариства взаємного кредиту дрібних промисловців (Харків, 1909–1910), голова ради 3–го Харківського товариства взаємного кредиту (1912), гласний Харківської міської думи (1912–1914), голова Українського відділу Харківської громадської бібліотеки (1906, 1909–1912), член Ради і заступник голови Українського товариства ім. Григорія Квітки–Основ’яненка (Харків, 1912–1913), видавець української газети «Сніп» (1912).

З початком Першої світової війни Микола Міхновський служив у чині поручника спочатку на фронті, потім у Київському воєнному окружному суді і був причетний до створення українського війська. Вояків підбадьорювали його палкі слова: «Коли воювати, треба знати, за що ми воюємо. Сьогодні перед нами у всій великості засяяв ідеал волі рідного народу, ідеал воскресіння, одної великої нероздільної України».
Останні роки М. Міхновський прожив на Кубані. Після повернення до Києва у 1924 р. був заарештований працівниками ДПУ, допитувався і кілька днів утримувався під–вартою. Наступного дня після звільнення, 3 травня 1924 р., з очевидних, але документально не підтверджених причин, наклав на себе руки.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:
1. Микола Міхновський (1873–1924) Фото з книги О. Шокало. До 150–ліття Миколи Міхновського.
2. Харківська група «Братства Тарасівців», 1891–1893 рр. Третім внизу (зліва) сидить Микола Яценко, останнім Іван Липа. Вгорі у центрі Михайло Базькевич. Вікіпедія.
3. На фото актив Харківської української студентської громади з почесними гостями Миколою Міхновським та кооператором Миколою Левитським (середній ряд справа). У нижньому ряді зліва направо: Олександр Русов, Левко Мацієвич, актор Северин Паньківський (гість), Олександр Степаненко; в середньому ряді: Д. Дроб’язко, сестри Олександра та Мелетіна Мацієвич, К. Котлярова; у верхньому ряді: Дмитро Антонович, Віктор Кулябко-Корецький, Дмитро Познанський, Євлампій Тищенко, Олександр Коваленко, Боніфатій Камінський, Юрій Коллард, Костянтин Румницький. Харків, 1905 р. Коментар до фото з публікації Юрій Юзич. Харківські адреси Миколи Міхновського // Українська правда. 16.06.2021 р.
4. Пам’ятник на могилі М. Міхновського на Байковому кладовищі у м. Києві. Фото Тараса Дем’яненка. Вікіпедія.
5. Меморіальна дошка М.І. Міхновському, встановлена на корпусі ННІ «УІПА» ХНУ ім. В.Н. Каразіна (вул. Університетська, 16). Тут у 1900 р. М. Міхновський виступив з програмною доповіддю «Самостійна Україна», обґрунтувавши концепцію і принципи створення незалежної Української держави.

Read 162 times
Rate this item
(0 votes)
Шаблоны для сайта