17 січня

Євген Бондаренко — видатний представник харківської акторської школи

Євген Бондаренко — видатний представник

харківської акторської школи

17 січня виповнюється 120 років від дня народження відомого артиста театру і кіно, педагога, актора Харківського українського академічного драматичного театру ім. Т.Г. Шевченка, народного артиста СРСР Бондаренка Євгена Васильовича (1905–1977). У творчому житті йому пощастило навчатися і працювати з двома великими українськими режисерами, що заклало основи акторського успіху на театральній сцені і кіно майданчику.

Народився Євген Бондаренко в Харкові, в сім’ї актора–аматора, який плекав у синові любов до сцени і мрії про успіх. У 1924–1927 рр. хлопець грав у театрі робітничої молоді. Поява у столичному Харкові курбасівського «Березоля» відіграла визначальну роль у подальшій кар’єрі артиста.

При театрі працювала студія, до якої у 1927 р. доєднався Є. Бондаренко. Там навчалася талановита молодь — Сусана Ковель, Ніна Герасимова, Іван Костюченко, між якої Євген набирався початків театральної майстерності. Заняття зі студійцями проводили театральні актори та режисери, теоретичні лекції читали запрошені педагоги. Лесь Курбас уважно стежив за працею студії. Не шкодував часу для виховання молоді: переглядав усі навчальні роботи, розбирав окремі епізоди, детально роз’яснював вимоги.

Л. Курбас був новатором у розкритті образу на сцені. Робота в акторській студії допомагала режисеру вдосконалювати шляхи, що ведуть до довершеності спектаклю. Він вважав, що художнім завданням є не просто дзеркальне відображення сценарію, а мистецьке перетворення дійсності.

Разом з початківцями, які добре заявили про себе у студійних роботах та в епізодичних ролях у виставах театру, у 1929 р. Євген потрапив до акторського складу театру «Березіль». До 1934 р. працював поряд з визнаними майстрами Амвросієм Бучмою, Йосипом Гірняком, Наталією Ужвій, Іваном Мар’яненком, Дмитром Мілютенком у п’єсах «Мартин Боруля», «Хазяїн», «Товариш женщина», «Пурсоньяк», «Мікадо», «Гайдамаки» та багатьох інших. Сформувалось творче амплуа актора — комедійні, героїко–романтичні ролі. З 1935 р. працював у Харківському українському драматичному театрі ім. Т.Г. Шевченка.

У 1932 р. Євген отримав диплом Харківського театрального технікуму. Після завершення Другої світової війни викладав на кафедрі майстерності актора Харківського інституту мистецтв. Разом з колишніми колегами Валентиною Чистяковою (вдовою розстріляного НКВС в урочищі Сандармох режисера Леся Курбаса), Данилом Антоновичем, Лесем Сердюком працював у приймальній комісії. За часи роботи Євген Бондаренко виховав плеяду відомих артистів.

Одинадцять років Є. Бондаренко присвятив роботі в кіно. Зіграв ролі Назарова («Мандрівка у молодість», 1956), Шпака («Шельменко–денщик», 1957), Мірошниченка («Кров людська — не водиця», 1960, і «Дмитро Горицвіт», 1961), Кравчина («Поема про море», 1958), Романа Клунного («Повість полум’яних літ», 1961).

 

Дивовижно, що Є. Бондаренко знявся в чотирьох фільмах за сценаріями О. Довженка і жодного разу у них обох не склалося спільної, завершеної роботи. У 1951 р. доля звела їх на знімальному майданчику стрічки «Прощавай, Америко!», яку невдовзі зняли з виробництва. Між тим, враження від спостережень за роботою маестро кіно у Є. Бондаренка залишилися найкращі. «Вся постать випромінювала таку силу–силенну енергії, що не коритися йому просто було неможливо. І корилися: освітлювачі й численні асистенти, властолюбні оператори, ми, славолюбні актори. Це була не сліпа, безвольна покора. Ми бачили безперечну правду в тому, чого вимагав од нас Довженко, до чого прагнув він. Ми вірили йому й тому йшли за ним».

Коли Довженка не стало, його вдова — кінорежисерка Юлія Солнцева, намагалася втілити задумане майстром, екранізувавши його сценарії у стрічках «Зачарована Десна», «Незабутнє». У 1958–1967 рр. допомагав їй у цьому Євген Бондаренко, якого вона обрала на провідні ролі.

Помер Євген Васильович Бондаренко 22 грудня 1977 р. і похований на 2-ому міському кладовищі у Харкові.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

  1. Є.В. Бондаренко (1905–1977). м. Харків, 1930-ті рр.
  2. Актори театру «Березіль» на гастролях у м. Горлівка, 1931 р.: 1-й ряд — Амвросій Бучма, Євген Бондаренко, Іван Мар’яненко, 2-й ряд — Олімпія Добровольська, Тамара Жевченко, 3-й ряд — праворуч Євгенія Петрова. Серед інших — Сергій Ходкевич, Наталя Ужвій Фото: https://openkurbas.org/collection/aktory-teatru-na-hastrolyah-v-m-horlivka-f-52378
  3. Афіша прем’єри театру «Березіль» по п’єсі Мольєра «Пан де Пурсоньяк» (режисер Леонтій Дубовик), у постановці якої Є. Бондаренко і Лесь Сердюк виконували головну роль. 27–31 травня 1933 р. Джерело: https://openkurbas.org
  4. Кадр із фільму «Кров людська — не водиця» за участі Лариси Хоролець і Євгена Бондаренка. 1960 р.
  5. Кадр із фільму «Зачарована Десна», 1964 р. Довженко написав про батька, Петра Семеновича, роль якого виконав Є. Бондаренко «Багато я бачив гарних людей, але такого, як батько, не бачив. Голова в нього була темноволоса, велика, і великі розумні сірі очі, тільки в очах чомусь завжди було повно смутку: тяжкі кайдани неписьменності і несвободи. Весь в полоні у сумного і весь в той же час з якоюсь внутрішньою високою культурою думок і почуттів... З нього можна було писати лицарiв, богiв, апостолiв, великих учених чи сiятелiв, — вiн годивсь на все. Багато наробив вiн хлiба, багатьох нагодував, урятував од води, багато землi переорав, поки не звiльнився вiд свого смутку».

Read 194 times
Rate this item
(0 votes)
Шаблоны для сайта