Вирвавшись у Другу світову війну із обіймів сталінського режиму на Захід, подружжя не прагнуло популярності. Можливо, книга ніколи так і не була би написана, якби майбутні письменники у Західній Європі не зіткнулися з літераторами. Однодумці, вони саме тоді, у середині 1940–х рр., вважили своєю провідною метою відродження винищеної сталінізмом української літератури.

Подружжя швидко підготувало рукопис, який отримав високу фахову оцінку відомого літературного критика Юрія Клена (1891–1947). Незадовго до передчасної смерті, той надіслав авторам листа. «Я з великим зацікавленням прочитав увесь рукопис (перший варіант повісті), який, на мою думку, являє велику цінність. Я думаю, що навіть громадський обов’язок наказує Вам якнайшвидше видати цю річ».

Заручившись моральною підтримкою, співавтори в 1948 р. представили книгу на розгляд Великого конкурсу українських політв’язнів у Німеччині. Їх робота здобула першу премію серед 53 праць–номінантів і була рекомендована для видання українською та іноземними мовами.

За майже двадцять років підготовки публікації автори збільшили обсяг повісті і змінили її назву. Перший варіант «У золотих кайданах Колими» виявився досить помпезним. Він відкривав читачеві правду про засекречене та невідоме, що відбувалося у режимних копальнях Сибіру. Але виявилося, що цікавішим було б показати світовій громадськості цивільне життя за більшовиків у радянській Україні. Штучно поділене на чорне та біле, диктатуру пролетаріату та «ворогів народу». Зазвичай ставленики режиму з партквитками в кишені на повсякденних зборах різних рівнів, нерідко всупереч здоровому глузду, брали гору над думками більшості громадян, часто освіченіших і розумніших. Не випадково як протиставлення тавру «ворогів» у повісті згадується штучно створене, модне в той час дівоче ім’я Донара — сполучення від «Дочка народу».

Змінився і стиль твору, як певний соціально–психологічний роман. «Мине ще років 20, і зникнуть з обличчя Землі всі живі свідки єжовщини, а крилата назва «ворог народу» вкриється порохом забуття. Наші недавно народжені або й ненароджені ще внуки навряд чи знайдуть відповіді щодо єжовщини: чому це нараз мільйони людей з народу опинилися на становищі «ворогів народу», і чому їх усіх тортуровано, декого розстріляно, але основну масу (мільйони людей!) систематично перетворювано на рабів для виконування якнайтяжчих робіт у районах лютого холоду та на військових, затаємничених об’єктах (шифровані табори)? Чому? Чому?..

Обличчя єжовщини не випадково залишається сфінксом, але… воно, як і кожне обличчя, має два профілі: одним єжовщина обернена в бік неарештованих поки що людей, які вдень і вночі очікують того тавра ганебного («ворог народу»). що зробить їх завтра рабами; другим профілем єжовщина обернена в бік уже затаврованих і саме тому від людського ока захованих».

Двотомний твір — «Проти течії» та «Планета рабів», був виданий Українською видавничою спілкою в Лондоні в 1966 р. А вже в грудні наступного року визнаний переможцем конкурсу Українського літературного фонду імені Івана Франка в м. Чикаго.

На вшануванні переможців автори сповістили, що глибоко вражені визнанням, яке довело не даремність багаторічної літературної праці. Вважали свою повість «Ворог народу» соборним твором, написаним полтавкою й галичанином з суворим дотриманням правил українського правопису, узгодженого після конференції 1929 р. в Харкові. Висловили віру та впевненість, що Україна буде незалежною, самостійною державою, громадяни якої пам’ятатимуть українську еміграцію центральних десятиліть ХХ сторіччя.

У подальшому подружжя проживало в США, у районі Стейтен-Айленд Нью–Йорка. Займалось громадською та літературною працею. Літературний архів, а це 48 папок з 8028 одиницями документів, зберігається у фонді Архіву Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Нью–Йорку.

Помер Михайло Дзуль 8 січня 1976 р.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. Дзуль Михайло Петрович (1895–1976).
2. Зовнішня агітація до пролетарського свята на фасаді готелю «Харків». Початок 1930–х рр.
3. Обкладинка першого тому повісті «Ворог народу». Лондон, 1966. Автор — відомий художник–монументаліст, портретист, іконописець, графік Михайло Дмитренко (1908–1997). Духовним учителем вважав М. Бойчука, наставником у майстерності Ф. Кричевського, з легкої руки якого працював доцентом Київського художнього інституту. В 1939 р. був відряджений до Львова для створення місцевого осередку організації Спілки радянських митців України. Натомість «перевихованням» на радянський лад самобутніх майстрів у Галичині займатися не став. Один із організаторів Спілки українських образотворчих митців і виставок робіт її учасників у 1940–і рр. У 1950–ті рр. на еміграції в Канаді, у 1960–ті рр. — у США. За фаховими оцінками, М. Дмитренко досяг надзвичайно високого рівня в оформленні книжок, журналів, каталогів.