19 вересня

Петро Савич Єфименко — перший біограф кошового отамана Петра Калнишевського

Петро Савич Єфименко — перший біограф кошового отамана Петра Калнишевського

У вересні минуло 190 років від дня народження Петра Савича Єфименка (відомого також як П. Одинець) (1835–1908), українського історика, етнографа, фольклориста, бібліографа, літературного критика, громадсько–культурного діяча. Перебуваючи на засланні на півночі Росії, він зібрав документальні джерела і опублікував перше біографічне дослідження, присвячене отаману Петру Калнишевському. Останньому кошовому зруйнованої 250 років тому Запорозької Січі. Цьогоріч вагомій історичній публікації про П. Калнишевського виповнилося 150 років.

Народився Петро Єфименко 2 вересня 1835 р. в незаможній українській селянській родині у с. Великий Токмак Таврійської губернії (нині місто Токмак адміністративний центр Пологівського району Запорізької області). По закінченню Катеринославської гімназії здобував вищу освіту на юридичному факультеті в Харківському університеті. Звідки у 1858 р. був відрахований за несплату внеску за навчання.

Петро Єфименко спробував продовжити освіту в Москві, Києві. Але в лютому 1860 р. був заарештований царською поліцією разом з групою колишніх студентів Харківського університету за участь у таємному студентському товаристві. Як з’ясувало слідство, біля джерел підпільного гуртка знаходились двоє здібних юнаків, Яків Миколайович Бекман і Митрофан Данилович Муравський. Приватні розмови товаришів часто з університетських тем перекидалися на політичні. Зокрема, студенти критикували підсумки Кримської війни 1853–1856 рр. Адже поразка Російської імперії та укладання Паризького мирного договору призвели до загострення внутрішніх соціально–економічних проблем. Країні, вважали вони, були гостро необхідні радикальні реформи.

 

Згодом до інтелектуалів доєднався Петро Єфименко. Однодумці увійшли до таємного товариства. Саме на його квартирі 13 листопада 1856 р. новостворена організація у повному складі з 13 членів обговорила проєкт уставу. Документ був ними відредагований і підписаний. З міркувань конспірації підписанти використали псевдоніми. Єфименко підписався «Царедавенко».

Обмірковуючи перспективи оновлення державного правління, студенти узгодили позиції щодо революційних змін і передачі влади республіканському уряду. Попри важливість, така задача вважалася ними важкою у вирішенні. Досягти революційних перемін, на їх думку, можна було через просвітницьку, літературну роботу. Що мало сприяти підготовці самого суспільства. Товариство розповсюджувало в Харкові заборонені твори та власну пародію на царський маніфест, у якому називало російського самодержця Олександра ІІ «останнім царем».

Такий виклик імперській владі не залишився непоміченим. Олександр ІІ розпорядився знайти заколотників, але одразу зусилля поліції ні до чого не призвели. Лише у 1860 р. під час обшуку у одного з колишніх членів товариства поліція виявила в особистому архіві старі записи, які вказали на «антидержавний заколот» у середовищі харківського студентства в 1856–1857 рр.

Матеріали слідчої комісії передали з Харкова до Петербургу, де «справою колишніх студентів» займалась спеціально створена слідча комісія на чолі з князем Голіциним. П. Єфименка царські слідчі віднесли до п’ятірки керівників, яких вважали засновниками та головними діячами. Після майже піврічного ув’язнення в Алексєєвському равеліні Петропавлівської фортеці, «державний злочинець» П. Єфименко отримав суворий вирок —десятирічне заслання до віддалених провінціальних губерній на півночі Росії. У Пермській та Архангельській губерніях, де йому довелося відбувати покарання, П. Єфименко займався українською етнографією, мовознавством і фольклористикою. Від місцевих старших людей він почув згадку про українського отамана козаків, довічно ув’язненого до Соловецького монастиря. І в 1863 р. йому нарешті пощастило натрапити на документальне продовження цієї історії. Справа Петра Калнишевського за 1776 р. зберігалась у фонді нетаємних справ Архангельського архіву губернського правління. Після повернення із заслання П. Єфименко до 100–річчя руйнації Запорізької Січі опублікував у щомісячному історичному виданні «Русская старина» біографічне дослідження, присвячене її останньому кошовому отаману Петру Калнишевському.

Захоплення минулим України розпочалося у Петра Єфименка ще в гімназичні роки під впливом прочитаного «Кобзаря» Т. Шевченка. Тому епіграфом до статті про П. Калнишевського автор обрав уривок твору «Чернець»:

Свята брама одчинилась

Козака впустили;

І знов брама зачинилась

На вік зачинилась,

Козакові.

Оповідь про кошового отамана нерозривно пов’язана з останнім періодом Запорізької Січі та стала в нагоді кожному, хто цікавився історією України. Найціннішими у публікації вважаються зібрані та відредаговані автором свідчення місцевих, які були сучасниками поневолення Петра Калнишевського. Сповнений козацької гідності, українець навіть в умовах далекої півночі прожив 112 років, пережив багатьох поневолювачів і офіційно отримав право на вільне життя.

Історик Петро Єфименко після відбуття покарання повернувся в Україну. Працював у Чернігові, звідки перевіз до Харкова цінний архів Малоросійської колегії, що став основою створення історичного архіву при Історико–філологічному товаристві Харківського університету. Академік Дмитро Багалій згадував плідну співпрацю з Петром Єфименком: «Багато було зроблено для зрозуміння природи, історії, етнографії України і науковими товариствами при університеті — Історико–філологічним, Природничим. При Історико–філологічному товаристві був заснований історичний Архів, куди зібрана була П. С. Єфименком і мною величезна сила архівних джерел для історії Лівобережної і Слобідської України і де працювало багато робітників, які розробляли історію України». У 1884–1887 pp. П. Єфименко готував видання «Харківського календаря», де багато уваги було приділено краєзнавству, етнографії та економіці. Цим важливим темам присвячені численні публікації вченого.

Помер П.С. Єфименко у Санкт–Петербурзі 7 травня 1908 р.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

  1. Петро Савич Єфименко (П. Одинець) (1835–1908).
  2. Центральний корпус Харківського університету. Листівка, початок ХХ ст.
  3. «Свята брама одчинилась

Козака впустили;

І знов брама зачинилась

На вік зачинилась,

Козакові».

«Кобзар», Т. Шевченко. На фото старі мури Соловецького монастиря. Вікіпедія.

  1. Погруддя Петра Калнишевського на Соловках. Вікіпедія.

Read 391 times
Rate this item
(0 votes)
Шаблоны для сайта